Батькам

Як виховувати у дітей самостійність у виконанні домашніх завдань

Перевірте, чи правильно організоване робоче місце дитини.

Джерерло світла має бути розташоване спереду і зліва, на столі не повинно бути ніяких зайвих предметів.

Уточніть розпорядок дня, визначте разом із дитиною час, коли вона сяде за уроки.Приступити до виконання домашнього завдання найкраще через годину-півтори після повернення зі школи, щоб дитина встигла ввідпочити від занять, але ще не втомилась від домашніх розваг та ігор з товаришами. Якщо дитина відвідує гурток або спить вдень, то, звичайно, можна сідати за уроки й пізніше. Але в будь-якому разі не можна відкладати це на вечір.
Плануйте разом із дитиною послідовність приготування уроків і спробуйте заздалегідь визначити, скільки часу їй знадобиться для виконання кожного завдання. Спершу краще виконати невелике завдання, аке подобається дитині,- це допоможе їй зосередитися, включитися в роботу на емоційному піднесенні. Потім – найскладніше, доки вона ще не стомилася. Творчі роботи (малювання, ліплення, виконання поробок тощо) краще залишити на закінчення – їх не варто обмежувати в часі. Для 7-річної дитини час неперервної роботи – не більш як 15-20 хвилин, на завершальному етапі початкової школи – до 30-40 хвилин. Потім дитині необхідна перерва 5-10 хвилин, під час якої бажано трохи порухатися. Перед початком виконання будь-якого завдання запитайте у дитини: „Як ти гадаєш, скільки хвилин тобі знадобиться, щоб його виконати?” поставте перед дитиною годинник і після закінчення роботи обов’язково зверніть її увагу на те, скільки часу витрачено насправді. Це сприяє вихованню організованості і формує „відчуття часу”.
Контролюйте виконання наміченого разом із дитиною плану роботи. Підвищена розсіяність уваги природна для молодшого шкільного віку. Подолати її у дитині має дорослий. Навички роботи, придбані в перші роки навчання, залишаються на все життя. Звичка працювати чітко й організовано допоможе вашій дитині впоратися з великими навантаженнями, які чекають на неї в середній та старшій школі. Від самого початку дитина має знати, що на робочому місці праюють, а граються, малюють, їдять цукерки - в іншому місці.
Допоможіть дитині якщо вона зіткнулась з нездоланними труднощами. Не слід підміняти діяльність дитини своєю.Навчання – це праця, воно вимагає зусиль і напруження, дитина повинна вчитися самостійнодолати труднощі. Однак, якщо на даному етапі трудність для неї нездоланна, обовязково допоможіть! Інакше досвід неуспіху може закріпитися й призвести до явища, яке психологи називають „вивченою безпорадністю”. Якщо тривалі зусилля не успішні, людина перестає вірити в свої сили, стає пасивною й безініціативною.
Надавайте дитині емоційну підтримку. Школа ставить перед дитиною серйозні вимоги, протягом дня дитина має велике емоційне та інтелектуальне навантаження. Завдання дорослого – „бути поруч”, разом із дитиною радіти її успіхам і переживати її невдачі та труднощі. Низький бал – серйозне покарання для дитини. Якщо ви бачите, що дитина засмучена, не варто виказувати їй своє невдоволення. Передусім їй зараз потрібна ваша підтримка, розуміння, готовність розділити її почуття. Драматизування шкільних невдач, надмірні вимоги і моральний тиск можуть обернутися неврівноваженістю дитини, боязню неспроможності, передчуттям нових невдач.
Не давайте дитині додаткових домашніх завдань і не примушуйте переробляти погано виконану класну роботу. Можна запропонувати перевірити її й виправити помилки, але переписувати не слід. Повторне виконання вже зробленого завдання дитина сприймає як безглузду, нудну справу. Вона відбиває охоту вчитися, позбавляє віри в свої сили.
Поступово знижуйте ступінь контролю. Пряму участь у виконанні уроків можна буде згодом замінити своєю присутністю. Потім сидіти поруч із дитиною не впродовж усього часу виконання домашнього завдання, а лише кілька перших хвилин, підходячи до неї на деякий час під час роботи. До кінця початкової школи дитина має навчитися робити домошнє завдання самостійно, показуючи батькам лише готовий результат.

Незмінними мають залишитися тільки інтерес та увага до життя вашого маленького школярика!

Профілактика шкідливих звичок

Шкідливі звички: як розпізнати й запобігти

На жаль, у вихованні дітей знижується роль сім’ї. зростає кількість батьків, які взагалі не виконують виховних функцій та своїх обов’язків стосовно дітей. Збільшується число бездоглядних дітей, залишених батьками, або тих, які самовільно покинули сім’ю через неспроможність батьків створити умови для нормального життя. Бездоглядні діти, як правило, жебракують займаються бродяжництвом, крадіжками, втягуються в злочинну діяльність. Для цієї категорії дітей характерне вживання алкогольних напоїв, токсичних та інших наркотичних речовин.

Проблема пияцтва

Проблема пияцтва й алкоголізму в підлітковому віці останнім часом стала дуже актуальною. Це викликано, по-перше, екстраординарністю споживання спиртного в уразливому віці, а по-друге, тим, що такий ранній алкоголізм супроводжують виражені психічні розлади.

За статистичними даними, до 80%дорослих,хворих на алкоголізм, почали зловживати алкоголем саме в підлітковому віці.

Збираючись у групі (як правило, такі групи організовуються за територіальною ознакою – живуть в одному подвір’ї, в одному районі, навчаються в одній школі),підлітки не можуть придумати собі цікаве заняття. Вони сидять у подвір’ї, брязкаючи на гітарі або слухаючи музику, катаються на мотоциклах, якщо вони в них є, або безцільно бродять вулицями шукаючи «пригод», що урізноманітнять їхнє життя.

Рано або пізно така підліткова група, якій нічим зайнятися «для настрою» або «для сміливості» починає вживати спиртне. Як правило, ініціатором буває підліток, який має досвід вживання алкоголю. Він пропонує випити іншим ,і ті, як правило ,не відмовляються. Одні – з цікавості ,інші – щоб прилучитися до «дорослого життя», треті, щоб не відставати від інших членів групи.

Якщо хтось відмовляється піти з усіма, він стає предметом глузувань з боку приятелів – його називають «слабаком», «боягузом», вигадують йому образливе прізвисько.

Причому вони бояться не тільки того, що їх поб’ють інші питущі однолітки(такі випадки також бувають),як глузувань своїх товаришів. У цьому віці підлітки ще не впевнені в собі, своїх силах, глузування й образливе прізвисько їх дуже травмують.

Підлітки найчастіше фізично слабкі. Навіть банки пива або 100 грамів вина досить, аби підліток, який раніше не куштував спиртного, сп’янів. Деякі п’яніють і від меншої кількості алкоголю.

Від регулярного споживання алкоголю, втрати бувають рефлексу й звикання спиртного починає формуватися потяг до алкоголю

Потяг алкоголю виявляється в тому, що підлітку починає подобатися стан сп’яніння – як веселий стан, пов’язаний із цікавими «пригодами». Підлітки рідко сидять і напиваються ,як дорослі алкоголіки. Випивши ,вони стають активними, їх «тягне на подвиги», і саме це їх особливо захоплює.

Практично в усіх випадках раннього зловживання алкоголем виникають виражені порушення поведінки. Підлітки починають прогулювати школу, брутально поводитися з учителями й батьками, зачіпати слабших за себе. Знають, що за їхньою спиною вся група, й відчувають себе дужчими й непереможними, починають шукати всіляких способів для добування грошей на спиртне.

Оскільки легальним підлітки можуть заробити не завжди, в хід ідуть будь-які інші способи. Рано чи пізно вони вчиняють кримінальні дії, а скоївши злочин, залишився безкарним ,ще більше сміливішають і знову чинять проти правні дії.

У підлітків дуже швидко відбувається психічна деградація. Вони «тупішають», їхній інтелектуальний розвиток не відповідає вікові, вони нездатні концентрувати увагу, засвоювати новий матеріал, страждають на порушення пам’яті, стають апатичними, до всього байдужими, крім випивки.

Настрій їх вкрай нестійкий – від брутальності й злості до плаксивості. Вони відстають від однокласників у загальному фізичному розвитку і зрості, худнуть, шкіра стає сірувато-блідого кольору, можуть з’явитися передчасні ознаки старіння, деякі з цих підлітків – як маленькі дідки. В більшості з них розвиваються недокрів’я, гастрит, різноманітні ендокринні порушення й захворювання внутрішніх органів.

Профілактика (обов’язкова співпраця педагогів і батьків):

Учнів треба ознайомити з деяким мінімумом соціально – психологічних знань загартовування волі з орієнтацією на гідні приклади; слід формувати в них правильну самооцінку;
Групу, що орієнтується на вжиток алкоголю, слід роз’єднати ;
Засоби покарання мають бути обґрунтованими і справедливими.

Проблема наркотиків і токсикоманія

Як правило, перший прийом наркотиків стається під впливом більш досвідчених наркоманів або в компанії. Тільки в поодиноких випадках людина починає пробувати наркотики за особистої ініціативи. Це в основному підлітки з акцентуацією особистості, які найчастіше дізнаються про наркотики від наркоманів.

Знання проявів наркоманії, зокрема наркотичного сп’яніння, може допомогти батькам вчасно помітити, що дитина почала вживати наркотики. Дуже часто батьки навіть не підозрюють про це, хоча й помічають, що син або дочка приходять додому в незвичайному стані – схвильованими, надмірно активними, або в них блищать очі, порушена координація руху і дикція ,а загалом нагадує алкогольне сп’яніння, але при цьому запаху спиртного немає. Батьки заспокоюються, вважаючи, що все гаразд, дитина не пила спиртного.

Нерідко батьки дізнаються, що підліток регулярно вживає наркотики, тільки коли він потрапляє до психічної лікарні або вчиняє злочин, щоб добути наркотики чи для їх придбання.

Чималі труднощі полягають у тому, що особи, схильні до вживання наркотичних засобів, виявляють надзвичайну винахідливість, щоб приховувати своє зловживання.

Серед підлітків популярне зловживання багатьма засобами побутової хімії: вдихання парів розчинників, лаків, фарб, бензину, деяких сортів клею, об’єднаних у групу інгаляторів.

За міжнародною класифікацією, всі наркотики й речовини наркотичної групи поділяються на такі групи:

Препарати опію.
Снотворні й седативні засоби.
Кокаїн.
Препарати індійських конопель.
Психостимулятори.
Галюциногени.

Зараз найпопулярнішим наркотиком є препарат групи опіатів – героїн, на другому місці – кокаїн, потім первитин та ефедрин, але «мода» мінлива, і через декілька років може бути інша картина поширення наркоманій і токсикоманій.

Ось деякі ознаки, що змусять батьків та педагогів насторожитись:

Втрата інтересу до старих уподобань.
Зниження успішності, прогули занять.
Часті, різкі й непередбачувані зміни настрою.
Самоізоляція в сім’ї: дитина уникає батьків, по телефону відповідає нишком, уникає участі в сімейних справах, відмовляється брати участь у сімейних святах.
Скритість, прагнення до самотності. Втрата ентузіазму, байдужість. Ознаки, які мають не тільки насторожити, вони свідчать про те, що є підстави бити тривогу.
Пропажа з будинку грошей, цінностей.
Зростаюча облудність, хитрість, спритність.
Зміни апетиту і, незалежно від того, що це зміни, втрата апетиту або навпаки, його різке підвищення. Але дитина однаково худне.
Неохайність. Відмова від ранкового туалету. Незацікавленість у зміні вбрання. Можуть з’явитися татуювання і малюнки на руках.
Зовнішній вигляд нездорової людини – блідість, набряклість. Почервоніння очей, наліт на язику.
Безсоння, швидка втомлюваність, що змінюється непояснимою бадьорістю.
Сліди уколів – маленькі червоні крапки на венах.
Часті синці, порізи, опіки від сигарет на венах рук, які підлітки не можуть пояснити.
Надмірно розширені або звужені зіниці
Наявність шприців, голок, закопчених ложок або посуду, невідомих вам пігулок, порошків, трав, особливо коли це все сховано в затишні місця.
Нічна відсутність.

Форми прояву порушень поведінки та виникнення шкідливих звичок

Найпоширенішою формою є рухова загальмованість. Виявляється вона в непосидючості, надмірній рухливості, що пов’язано з нездатністю до зосередження. Результат низька успішність.
Своєрідною формою протесту на образи дорослих можуть бути втечі з дому. Це характерно переважно для хлопчиків віком від 7 до 13 – 16 років. Мотиви: страх перед покаранням, раптова зміна настрою, імпульсивне виникнення незборимого бажання.
А от страхи можуть бути не тривалими – 10-12 хвилин та тривалими – приступи від 1 до 1,5 місяця. Діти стають дратівливими, плаксивими.
Страх перед своєю фізичною неповноцінністю пов’язаний із необґрунтованою впевненістю у наявністю в себе певного фізичного недоліку. Найчастіше виявляється у підлітковому віці у дівчат. Вони знаходять дефекти обличчя, недоліки фігури.
Заїкання проявляється в момент емоційного напруження й викликає страх мови. Діти характеризуються дратівливістю, образливістю, схильні до пригнічу вального настрою, усамітнення. Їм необхідне відчуття підтримки та любові.
Мотивами розладу апетиту є бажання схуднути, звернути на себе увагу, реакція на розлуку з рідними.
Фантазування є характерним для всіх вікових груп, але, якщо воно затяжне, то призводить до зниження інтелектуальної діяльності.
А паталогічні захоплення характеризуються одержимістю або надмірно інтенсивним характером, незвичністю, супроводжуються затратами часу і сил. Усе інше відходить на задній план.
Тютюнопаління.

Одна з найпоширеніших шкідливих звичок.

У середньому та старшому віці підлітки інколи не приховують від батьків своєї паталогічної звички і палять у їхній присутності не зважаючи на заборону. В цьому виявляється бажання звільнитися від опіки й контролю з боку старших. Поступово шкідлива звичка перетворюється на залежність.

Зловживання алкоголем, ранній алкоголізм.

Прилучення до алкоголю відбувається переважно в святкові дні

Під час першого вживання алкоголю більшість підлітків відчуває огиду або байдужість і тільки близько 24% - задоволення.

Подальше вживання алкоголю залежить від ставлення до нього близьких людей, зокрема батьків. У сім’ях в яких батьки не зловживають алкоголем, середній вік прилучення до спиртних напоїв – 12-15 років, у неблагополучних сім’ях – 9 – 12 років. Тобто алкогольні установки батьки передають своїм дітям. Перші стереотипи поведінки дитина отримує від батьків, копіюючи їх, вважаючи все те, що роблять батьки правильним.

Раннє систематичне вживання алкоголю призводить до алкогольної залежності.

Хлопчик і дівчинка - чому вони різні?

Хлопчик і дівчинка – чому вони різні?

Перший крик дитини… І перше радісно-тривожне запитання мами: « Хто в мене, хлопчик чи дівчинка?». Проте сучасні породіллі наперед знають, хто має народитися завдяки УЗО, і це чудово, бо таке знання дає змогу молодій сім’ї заздалегідь підготуватися до народження хлопчика або дівчинки: прочитати відповідну літературу, отримати консультацію педіатра, психоневролога, психолога..

Зрозуміло, що від того, буде новонароджений хлопчиком або дівчинкою, залежить, як складеться його життя.

А, може, і дійсно стать малюка до якогось віку не має значення, і хлопчики розвиваються так само, як дівчатка?

Записуючи біотопи мозку немовлят ( новонароджених і дітей перших місяців життя) вчені зафіксували, що мозок хлопчиків та дівчаток вже в цьому ніжному віці працює неоднаково, й у більшості випадків, проаналізувавши взаємодії електричних потенціалів різних областей кори головного мозку, вони могли з великою ймовірністю сказати, якої статі дитина. Але ж вони тільки-но народилися! Дорослі ще так мало встигли їм дати, ще й не почали їх виховувати, а вони вже такі різні. Їхній мозок готовий вбирати інформацію, готовий сприймати й аналізувати усе, що поруч. Але вже на першому місяці життя процеси сприймання і аналізу інформації хлопчиком і дівчинкою різняться.

А як же наше однакове виховання маленького чоловіка та маленької жінки? Адже у дитячому садочку майже весь педагогічний склад – жінки! Ні, я зовсім не хочу сказати, що вихователі застосовують зовсім однакові підходи у вихованні дівчаток та хлопців, ми, дорослі, теж діти природи й інтуїтивно відчуваємо різницю в їхній психіці, що тільки зароджується. І трохи по-різному розмовляємо із хлопчиком та дівчинкою, використовуємо різні жести і міміку.

Але є і інший бік справи. Своє ставлення до дитини ми підпорядковуємо виробленим педагогічним правилам і тоді… прощавай, інтуїціє. « Дитина у два роки повинна вміти…». І ми всі сили кидаємо на те, щоб вміла. А яка дитина – хлопчик чи дівчинка? У педагогічній літературі це питання або зовсім не порушується, або висвітлене дуже неоднозначно, розпливчасто. Але ж це важливо! Навіть черговість дозрівання психічних функцій у хлопчика і дівчинки різна. Дівчатка, зазвичай, раніше починають говорити, і весь подальший розвиток психіки проходить на фоні « омовлення». А в хлопчиків те саме відбувається ще на наочно-образному рівні. І це позначиться надалі на особливостях і рівнях розвитку мислення: мовного, образного, просторового чи інтуїтивного. Виходить, уже в ранньому віці не можна підходити з однією міркою до розвитку психіки хлопчика та дівчинки.

Навіщо природі чоловіче і жіноче?

Дві тенденції втілюються й у розподілі живих істот на чоловічих та жіночих осіб, що дає суттєву вигоду в реалізації обох тенденцій. При цьому жіноча стать зберігає у своїй генетичній пам’яті всі найбільш цінні надбання еволюції, і мета її – не допустити цих змін, а чоловіча стать, навпаки, легко втрачає старе і набуває нове: щось із цих надбань може знадобитися в майбутньому або вже зараз, особливо в момент виникнення якихось екстремальних умов. Тобто жіноча стать орієнтована на виживання, а чоловіча – на прогрес.

Тому природа « береже» жіночу стать, а чоловічої їй « не шкода». На представниках чоловічої статі відпрацьовуються усі « новинки» еволюції. Вроджених ознак у чоловічої статі набагато більше. Жінки ніби « однаковіші». У чоловіків більше і корисних, і шкідливих мутацій ( генетичних відхилень). Так, за деякими даними, на 100 глухих дівчаток припадає 122 глухих хлопчики. Вади зору теж частіше зустрічаються у хлопчиків. Серед дітей з косоокістю, а також із заїкуватістю, дислексією, алалією та іншими мовленнєвими дефектами, із затримкою психічного розвитку тощо значно більше хлопчиків. Логопедичні групи дитячих садочків й інші групи для дітей з відхиленнями в розвитку здебільшого складаються з хлопчиків.

Ось цими розходженнями і визначається висока схильність осіб чоловічої статі до пошуку. І про це слід пам’ятати жінкам-вихователькам, які працюють з хлопчиками. Хлопці-дошкільнята потребують пошукових завдань. Пошуковою поведінкою визначається і потяг до освоєння нового простору, їхня велика кмітливість у складних ситуаціях, схильність до пошуку нових, нетрадиційних рішень, до ризикованих вчинків.

Дівчатка народжуються більш зрілими на 3-4 тижні, а до періоду статевої зрілості ця різниця сягає близько двох років. Виходить, у початковій школі хлопчики молодші від дівчаток за своїм біологічним віком на цілий рік.

Особливості хлопчика.

Особливості дівчинки.

Виникає запитання: якщо в хлопчиків так багато різних відхилень, якщо серед них багато двієчників, хуліганів, то чому майже всі видатні вчені, художники, письменники, політики, лікарі, композитори, конструктори – чоловіки? І чому багато видатних людей погано навчалися у школі? Напевно, серед двієчників-хлопчаків багато тих, хто так і не зможе реалізувати те, чим обдарувала його природа. Чому?

Очевидно тому, що ми не вміємо навчати хлопчиків. Стратегія навчання і в дитячому садку, і в школі найчастіше розрахована на дівчаток. Вчать і дівчаток, і хлопчиків частіше жінки: вдома – мама і бабуся, у дитячому садку – вихователька ( « вусатий нянь» – це теж, на жаль, практично скрізь нездійсненна мрія), у початковій школі – вчителька, і лише в середній і старшій школі зрідка з’являються вчителі-чоловіки. Чи не запізно? Хлопчики і дівчатка вже перетворилися на юнаків та дівчат, і вся підготовча робота до цього непростого перетворення відбулася без чоловіків! А чи може жінка виростити справжнього чоловіка? Навряд чи. А знаєте чому? У неї інший тип мозку й інший тип мислення. Стривайте, а як же батько дитини, запитаєте ви? Так, у кращому випадку він є, але зайнятий здобуттям хліба насущного, а не вихованням власного сина. Ця місія цілком покладена на маму. Завітайте якось на батьківські збори у дитячий садок або школу, переважна кількість присутніх батьків – мами! Не хочеться ні в якому разі образити татусів, які насправді займаються вихованням, але їх чомусь так мало… можна звичайно, звинуватити в цій ситуації економічний стан у державі, але, кладучи руку на серце, далеко не всі тата розуміють, наскільки важлива їхня роль у вихованні дитини.

А як хлопчики і дівчатка відповідають на заняттях у дитячому садку чи школі? Хлопчики дивляться на парту, убік або перед собою, і, якщо знає відповідь, відповідає впевнено, а дівчатка дивляться в очі вихователю чи вчителю і, відповідаючи, шукають в них підтвердження правильності їхньої відповіді й тільки після стверджувального кивка дорослого продовжують вже більш впевнено. І в запитаннях дітей прослідковується та сама лінія. Хлопчики частіше ставлять запитання дорослим заради одержання якоїсь конкретної інформації ( « Який у нас наступний урок?», « Що ми зараз робитимемо?»), а дівчата – для встановлення контакту з дорослим ( « А ви до нас ще прийдете?», « Ви нам дуже сподобалися…»), тобто хлопчики ( і чоловіки) більше орієнтовані на інформацію, а дівчатка ( і жінки) – на стосунки між людьми.

Встановлено, що чоловіки охочіше займаються пошуковою діяльністю, висувають нові ідеї, вони краще працюють, якщо необхідно розв’язати принципово нове завдання, але якість, старанність, акуратність виконання або оформлення його невисокі. І в школі хлопчик може знайти новий нестандартний розв’язок математичної задачі, але припуститися помилки в обчисленні і одержати в результаті двійку.

Жінки зазвичай краще виконують завдання вже не нові, типові, шаблонні, але коли вимоги до старанності, опрацювання деталей, виконавчої частини завдання високі. Але це саме те, що вимагають у школі. Спочатку пояснюється, як треба розв’язати задачу, тобто етап пошуку виключається, його бере на себе дорослий, а від дітей вимагають розв’язання типових задач, які розбираються на уроці. Мінімальні вимоги до пошуку і новаторства, максимальні – до старанності виконання. Це добре для дівчаток, а хлопчикові треба ледь недопояснити і наштовхнути його самого на знаходження принципу розв’язку.

Стосовно чоловічої статі еволюція вела добір на кмітливість, спритність, винахідливість. Жіночій статі важливо вижити, і добір проходив на адаптованість ( пристосування до мінливих умов життя)ю. тому за несприятливих умов, наприклад, коли наші педагогічні впливи не відповідають індивідуальним особливостям психіки дитини, дівчатка приймають невластиву їм стратегію розв’язання завдань, нав’язану дорослим, і певною мірою, краще чи гірше, виконують її. Хлопчики у такій ситуації намагаються вийти з-під контролю дорослого, не підкоритися йому, тобто адаптуватися до невластивих йому видів діяльності хлопчикові винятково важко. Тому демонстративна та часом девіантна поведінка спостерігається здебільшого у підлітків-хлопців.

Хлопчики: Які вони?

Психофізіологічні особливості

Останні десятиліття у свідомості батьків виховання синів чи дочок відрізнялось хіба що до їхніх обов`язків у господарських справах та сили впливу на них ( із дівчатками треба лагідніше , із хлопчиками суворіше.

Нині замислюємося над тим, чому наші діти різні, несхожі за своїми рисами, уподобаннями та діями.

Перші кроки. Гра

На думку деяких учених, саме чоловіча стать зорієнтована на подальший пошук змін у розвитку людини. При цьому в ній акумулюються нові корисні якості, що забезпечує кращі пристосування до середовища. Отже в чоловічій статі головне орієнтація – це прогрес.

Зазвичай хлопчики починають ходити на 2-3 місяці пізніше, ніж дівчатка. Процес становлення мовлення у хлопчиків відбувається на 4-6 місяців також пізніше. Тай узагалі наші хлопці до періоду статевого дозрівання відстають від дівчаток у своєму психічному розвитку приблизно на два роки, а відтак потребують від нас уважного ставлення. Усі зауваження та вказівки щодо їхніх дій слід давати спокійно, з`ясувавши, чи все вони зрозуміли, а чи треба щось уточнити або повторити. Асиметрія мозку у хлопчиків розвивається раніше ніж у дівчаток. У віці до 6 років спостерігається помітна функціональна спеціалізація півкуль ( ліва відповідає за логічний бік інформації, знаки та символи; права за образний, руховий бік ). До 8 років гострота слуху у хлопчиків вища ніж у дівчаток. Хлопчачі ігри – це невпинний рух: малі бігають один за одним, кидають предмети в ціль, використовують весь можливий простір.

Пам`ятайте!

– У розвитку хлопчики відстають трохи від дівчаток.

– Хлопчача рухова активність має природне джерело походження.

– Будь-яка новизна може спонукати малого до творчого натхнення.

– Розбирання іграшок є цілком нормальним бажанням пізнати їх складові.

– Змінюючи своє середовище, хлопчик водночас змінює себе,

показує дорослому власну модель сприйняття світу.

Спілкування. Адаптаційні процеси

Помічено, що юних особин чоловічої статі більше, ніж особин протилежної статі, цікавить розмаїття інформації. Вони частіше ставлять дорослим запитання, щоб отримати чітку відповідь. Під час заняття, уроку хлоп`ята частенько дивляться вбік або перед собою , не зосереджуючись на першому етапі роботи. Вони входять у навчальний процес довше, ніж дівчатка, і на слова педагога зважають менше. Тому й виконують дещо не те, що він просить, а додають свої елементи, імпровізують.

Хлопчики переважають дівчаток у відеопросторових уміннях, які вимагають високої пізнавальної активності,. Вони, до того ж, краще здійснюють пошукову роботу, висовуючи нові ідеї; результативніше працюють, коли доводиться виконувати принципові завдання. Здатні віднайти нестандартний спосіб роз`язання математичної задачі. Можуть, проте зробити помилку в розрахунках.

На емоційний чинник реагують швидко, яскраво, вибірково. Тому зауваження дорослого зроблене дещо пізніше, ніж було слід, втрачає сенс: хлопчача емоційна пам`ять уже не утримує це в оперативному полі. А от швидше зняти емоційну напругу від певної ситуації ефективно допомагає переключення малого на продуктивну діяльність.

Пам`ятайте!

– Хлопчики тривалий час адаптуються до начального закладу й потребують до розуміння

– Їм важок, дискомфортно працюється в разі обмежень способів дій та за сталими

алгоритмами.

– Пропонуючи хлопчику чи вимагаючи щось від нього, стежте за чіткістю своєї

аргументації.

Навчання. Емоційні прояви

У хлопчиків передусім страждають лівопівкульні процеси, пов`язані з мисленням, мовленням, із логічними операціями. Коли вони втомилися, їм нелегко розповідати, описувати щось та ще й дотримуватись логіки викладу матеріалу.

Хлопці досить хворобливо реагують на необхідність використовувати різні типи мислення на заняттях та уроках , при вивченні різних предметів Тобто їм потрібен певний час на те, щоб переорієнтуватися з образного мислення на логічне або навпаки.

Мозок у хлопчиків. Порівняно з мозком дівчаток, можна сказати прогресивніший, диференційовані ший, вибіркованіший, його функціональна система економічніша завдяки значній активності процесів смислоутворення. Хлопчаче мислення більш творче, пошукове й спонукає до активної саморегуляції. Зрозуміло дитині потрібна підтримка дорослих, і передусім моральна, змістова, дорадча.

З`ясовано, що хлопчики досить часто виявляють неабияку вразливість, оскільки їхня нервова система, на відміну від дівчаток, менш здатна пристосовуватись до умов середовища, до нових стосунків та вимог. Стресові ситуації мають, зазвичай, складніші наслідки, можуть призводити до нервових зривів, а значний фізичний біль може зумовити шоковий стан.

Прямі вимоги дорослих до бездоганної чистоти та порядку вельми дратують хлоп`я. Йому нелегко бути охайним, він полюбляє рухливі ігри. Тож і висловлює свою незгоду відкрито, голосно, тобто діє відверто й неприховано.

Важливо враховувати те, що хлопці у своїх діях часто намагаються похизуватися перед іншими, немовби показати, що вони гірші, ніж є насправді, у такий спосіб демонструючи свій «героїзм»

Пам`ятайте!

– Втома гальмує у хлопця їхнє мовлення та логічні процеси

– Діяльність яка потребує різних типів мислення ( логічного та образного ), має розмежовуватись

плавним аргументованим переходом.

Для хлопчиків характерне глибоке зосередження на конкретних проблемах.
Власне зовнішність їх теж цікавить, але вони приховують це.
Більшість хлопчиків, щоб догодити другові, можуть подарувати йому, як власну річ, так чужу, задля підтримки взаємин або щоб показати свою щедрість.

Парадокси поведінки

Усім відомо, що хлоп`ята рухливіші від дівчаток, частіше виявляють ініціативу, хоча вона не завжди позитивна та добропричинна. Вони охоче майструють і більш прискітливі до своєї роботи. Малий майстер повинен мати від своїх ближніх розуміння щодо своєї діяльності яку вони, зчаста вважають шкодою. Хлопці полюбляють усе робити швидше й вони менш терплячі. Але це аж ніяк не означає, що їм усім бракує старанності, – вона не менша, ніж у дівчаток. Як протилежна стать, хлоп`ята співпереживають, жаліють, переймаються чужим горем, тільки вони не хочуть цього показувати, бо бояться глузувань. Їм також властиве почуття сорому. Візьміть до уваги, що хлопчики найбільше гніваються і навіть вдаються до помсти, коли зачеплена їхня сором`язливість. Тож уникайте принижень та глузувань, навіть коли й справді хлопці поводяться недоладно й кумедно. Психологи дійшли висновку, що в початковій школі хлопчики «молодші» від дівчаток за своїм біологічним віком на цілий рік. А відтак вони трохи пізніше адаптуються д шкільних умов і навіть деякий час почуваються дискомфортно, особливо якщо не довелося відвідувати дитячий садок.

У перших класах не встигає і має низькі бали успішності здебільшого хлоп`яча частина колективу. Хлопців підводять їхня нетерплячість, зайва швидкість, гонитва за результатом, а якійсь бік роботи залишається обійденим. До того ж хлопчики з художнім типом нервової системи потребують до себе більш значної уваги, ніж усі інші. Саме у них найчастіше та легше розвиваються так звані шкідливі неврози; ще далі відбувається паталогічне формування особистості за істеричним типом. А от меланхоліків та холериків чоловічої статі, порівняно з дівчатками відповідних темпераментів, легше виховувати та навчати.

Інтерес до протилежної статі на перших стадіях часом виявляється у грубій формі. Хлопчики смикають дівчаток за волосся, штовхаються, дражняться. Але їхня грубість здебільшого показна і лише маскує справжні переживання, ніжність і розгублення перед добрим почуттям. Не розуміючи цей психологічний парадокс неможливо правильно організувати педагогічний процес у колективі.

Тілесні покарання - хибний спосіб виховання

Караючи дитину «під гарячу руку» ви демонструєте гірше володіння собою, аніж вимагаєте цього від дитини, роблячи це не для виправлення дитини, а щоб розрядити нервову напругу. Слід пам’ятати, що ми не можемо дати дітям більше, ніж маємо самі.

Показуючи при дітях гірші риси свого характеру, ви подаєте їм поганий приклад.
Тілесні покарання вимагають від батьків менше розуму та здібностей, ніж будь-які виховні заходи.
Поведінка дитини буде непередбаченою, вона не буде розуміти та приймати закони моралі.
Ляпаси можуть лише утвердити, але не змінити поведінку дитини.
Задача дисциплінарної техніки – змінити бажання дитини, а не лише її поведінку.
Покарання примушують дитину побоюватись втратити батьківську любов. Вона почуває себе знедоленою та починає ревнувати до брата чи сестри.
Часті покарання спонукають дитину зоставатися інфантильною.
У покараної дитини може виникнути вороже почуття до батьків. І щойно в ній поєднаються два почуття – любов та ненависть, як зразу виникає внутрішньо особистісний конфлікт.
Фізичне покарання – це показник не тільки вашої слабкості, розгубленості, безсилля, а й педагогічного безкультур’я.
Говоріть з дитиною так, щоб не залишалось жодного сумніву в тому, що ви керуєтеся турботою і тривогою за неї, а не бажання відмахнутися, образити.
Будьте навіть у дрібницях до кінця правдивими і чесними зі своїми дітьми. Незначну домішку брехливості, штучності діти помічають дуже добре.
Не забувайте поділитись зі своїми дітьми досягненнями й невдачами, тоді вони відкриватимуть вам свої таємниці, чекатимуть вашої поради, підтримки.
При можливості доцільно замінити покарання на:
терпіння (це найбільша доброчесність, яка може бути в батьків);
пояснення (поясніть дитині, чому її поведінка неправильна, при цьому будьте по-можливості стислі);
відволікання (постарайтесь запропонувати вашій дитині щось більш привабливе, аніж те, що їй заманулося);
заохочування (це більш ефективно, ніж покарання).

Статеве виховання

ФОРМУВАННЯ УСТАНОВОК НА СОЦІАЛЬНІ РОЛІ

БАТЬКІВСТВА І МАТЕРИНСТВА

Батьки часто надміру переймаються освітою дитини, вибором професії, день і ніч думають, ким вона стане і чого досягне. Докладають просто-таки неймовірних зусиль для розвитку талантів і здібностей свого малюка.

Кажуть, що всі батьки прагнуть, аби їхні діти були щасливими. Проте чи можливе щастя, якщо людина — гарний спеціаліст, а от родинне життя ніяк не складається?

Особлива роль у процесі формування статевих ролей належить матері. Мудра мама багато говоритиме про ролі чоловіка і дружини (чоловіка і жінки), підкріплюватиме такі бесіди прикладами зі свого життя. Дитина має знати, що чоловіки і жінки по-різному сприймають реальність (через логіку або через емоції). На власному прикладі мами можуть розказати дівчинці про ситуації, коли краще виявляти гнучкість, жіночність, а коли варто наполягти на своєму. Мати також вчить своїх синів співчуття, поступливості до дівчаток (як до потенційних дружин).

Усі моральні і соціальні проблеми, пов'язані зі статевим життям, які тяжіють над сучасним суспільством, прямо стосуються того, що секс перетворився лише на пошук гострих відчуттів, він віддаляється від усіх важливих функцій статі, її мети. Цей розрив формує неприродні стосунки і неправильне сприйняття статевої сфери. Таку ситуацію треба виправляти, і якнайшвидше. І починати треба з родини, з формування у дітей установок на соціальні ролі батьківства і материнства. Як розказувати дитині про питання статі, аби не завдати їй емоційних травм, які можуть проявитися і у дорослому житті? Як сформувати правильне ставлення до психо-сексуальності? Дитина отримує інформацію про себе і про світ через діалог із дорослими. Але існують і певні сфери життя, які дорослі не дуже люблять зачіпати у розмовах із дітьми. До таких належить і тема статевого життя людини.

Між третім і п'ятим роком життя у малюка виникає природне запитання: «Звідки беруться діти?». І найчастіше непідготовані батьки ухиляються від відповіді або розповідають чергову «казочку».

Ухиляння непокоїть дитину, вона концентрується на цій темі. Отримавши таку відповідь ще кілька разів, малюк уже не зачіпає цієї теми і перестає обговорювати важливі для нього питання з батьками. Трапляються дорослі, які заявляють, що їхньому нащадку вже 8 років,, а він «про це» ніколи і не питався. Але, схоже, усе не так: не отримавши детальної відповіді від батьків, малюк знайшов інші джерела інформації.

Ще гірше, коли батьки на запитання «Звідки беруться діти?» розказують «казочку». Є кілька схем таких відповідей: «Ми тебе знайшли», «Ми тебе купили», «Лелека приніс» тощо. Це, з одного боку, вчить дитину того, що можна збрехати, коли незручно казати правду, — саме так роблять і батьки (адже дитина все одно колись зрозуміє, .що її обманули). З іншого боку, такі відповіді позбавляють її відчуття безпеки, і навіть створюють враження прихованої загрози. Дитина міркує так: «Якщо мене купили, то можуть і продати», «Якщо мене знайшли, то можуть і загубити», «Якщо мене приніс лелека, то може і назад віднести». Рано чи пізно малюк усвідомить, що дорослі збрехали, і довіру буде підірвано.

Як же говорити з дитиною про питання статі? Якщо спитає — відповідайте простою, зрозумілою їй мовою.

Зазвичай перше запитання буває таке: «Звідки беруться діти?», «Звідки я взявся?».Радимо відповідати так: «Ти народився. Люди зустрічаються, закохуються, стають чоловіком і дружиною, у них народжується дитина». Бажано розказати, як ви познайомились, покохали одне одного, можна показати фотографії. Діти дуже люблять такі розмови. Закінчіть усе словами: «Ми дуже раді, що ти у нас є».

На перший час така відповідь дитину цілком задовольнить. Але згодом захочеться і подробиць: «А як я народився? А як це сталося?». Починайте з того, що дитині уже відомо: «Ти вже знаєш, що мама з татом познайомилися, покохали одне одного і побралися. Ми дуже хотіли дитину. Тато дав часточку свого тіла, а мама — свого. Так у маминому животі з'явився ти. Мама носила тебе, і за дев'ять місяців ти побачив світ. Ми дуже раді, що ти у нас є».

Наступне запитання може стосуватися процесу народження. І знову відповідь проста: «Ти уже знаєш, що мама з татом познайомилися, покохали одне одного і побралися. Ми дуже хотіли дитину. Тато дав часточку свого тіла, а мама — свого. Я носила тебе дев'ять місяців, а потім народила через пологовий канал. Ти тоді був набагато менший, важив лише 3,5 кг, і я мала тебе сповивати, носити на руках, колисати». Запам'ятайте: поясненням усьому і завжди має бути ваше кохання.

Наступне запитання спантеличує і бентежить батьків: «Як часточка татового тіла потрапила до маминого?». На нього дуже важливо відповісти. Адже дитину хвилює будова її тіла, різниця між хлопчиками і дівчатками.

Спочатку розкажіть про те, що малюкові вже відомо, а потім переходьте до нового: «Ти вже знаєш, що ми тебе народили. Я носила тебе дев'ять місяців, а потім народила через пологовий канал. Носила тебе я, а не тато. Моє тіло влаштоване так, що я можу носити у собі дитину, народити і вигодувати її, а тіло тата влаштоване інакше. Тато ніколи не зможе виношувати дитину, народжувати її, не годуватиме її грудьми».

Якщо ви говорите із сином, то додайте: «Поглянь, ти — хлопчик. Твоє тіло влаштоване так, як у тата. Ти не будеш мамою, не носитимеш у собі дитини, не народжуватимеш. Коли ти виростеш, то станеш чоловіком, як тато. Твоє тіло влаштоване так, що ти зможеш стати татом, коли одружишся. Ти зможеш передати клітинку свого тіла дружині, і вона стане мамою. А ти допомагатимеш їй, купатимеш немовля, сповиватимеш його, захищатимеш їх обох».

Дівчинці скажіть: «Твоє тіло влаштоване так, як у мами. Коли ти виростеш, то станеш жінкою, як і мама. Колись у тебе буде чоловік, своя родина. Ти зможеш виносити у собі дитину, народити її і вигодувати грудьми. Ти гратимешся з дитинкою і виховуватимеш її».

Деякі спеціалісти вважають, що така відповідь може занепокоїти хлопчика, оскільки в його емоційному житті мама дуже цінна. Кажучи «ти не будеш мамою», можна викликати у малюка певний смуток, навіть відчуття неповноцінності. Тим не менше, це правда, і передати її треба так, щоб хлопчик усвідомив свою майбутню батьківську відповідальність і обов'язки.

Розказуючи малюкові про відмінності у будові тіла між хлопчиками і дівчатками, ми спонукаємо його пишатися власною статтю, своєю родиною, переживати подібність до своїх батьків. Хлопчика тішить, що він схожий на батька. У нього також з'являється повага до жіночності. Дівчинка не перейматиметься, що її тіло чимось гірше за хлоп'яче, що їй чогось бракує. Таке занепокоєння доволі часте, адже дитина оцінює дійсність так, як її бачить. Діти бачать, що у хлопчиків є щось, чого немає в дівчаток. Так може виникнути переконаність, що бути хлопчиком — означає бути кимось кращим. Тільки позитивна оцінка своєї статевої функції дозволяє і хлопчикам, і дівчаткам розвиватися і рости у гармонії моральних цінностей.

Останнє запитання дитина ставить тоді, коли виховання відбувається правильно: «А як тато передає мамі частинку свого тіла?».

На нього небагато з батьків можуть відповісти щиро. Спочатку радимо повторити дитині все те, що ви вже казали раніше, аби створити цілісну розповідь про сімейне життя.

Нагадайте, що мама — це жінка, а тато — чоловік, і тато ніколи не зможе стати жінкою і мамою, а дівчинка — чоловіком і батьком. Дівчинка зможе стати лише мамою, а хлопчик — лише батьком. Далі спробуйте показати статевий контакт як один з елементів усього подружнього життя.

«Ми побралися, бо дуже любили одне одного. Ми і тепер любимо, дбаємо, допомагаємо одне одному, разом виховуємо дітей, разом спимо».

Не треба боятися такого формулювання, адже дитина дуже любить спати з батьками і прекрасно знає, що любить батьків і може з ними спати. Отже, якщо батьки кохають одне одного, вони сплять разом. Це цілком зрозуміло і відповідає тому, що малюк переживає сам, коли спить із батьками в одному ліжку. «Ми любимо одне одного як чоловік і дружина, тому між нами виникає така близькість, що тато передає мамі часточку свого тіла. І якщо настає такий час, коли мама може стати мамою, у ній починає жити нова людинка».

Отже, статева близькість представлена приблизно так, як це і є в реальності.

Проте стає зрозуміло, що батькам, між якими немає кохання, буде важче розказати дитині про статеву сферу життя саме так.

Якщо сьогодні так багато дітей не може переживати радості справжнього пізнання і спокійно приймати статеве життя, то відбувається це тому, що у них немає батьків, які по-справжньому кохають одне одного і для яких інтимна близькість — це повне правди вираження всього того, що їх об'єднує.

Дошкільний і молодший шкільний вік — період самореалізації у системі рольових стандартів, коли діти приміряють на себе соціальні ролі майбутніх батьків, мами і батька, дружини і чоловіка.

Як ми вже зазначали, у цьому віці у хлопчиків з'являється особливо сильна потреба у близькості до батька, у спільних із ним інтересах. У дівчаток — потреба у близькості з матір'ю. Вона вчиться бути жінкою, копіює поведінку матері. Дівчатка вчаться бути уважними; рано усвідомлюють необхідність дбати про інших. Для них головна цінність — стосунки, їм надзвичайно важливо бути у злагоді з усіма. У хлопців усе навпаки — вони придушують будь-які прояви жіночності (слабкість, сльози). Відштовхують співчуття, жалощі, турботу. 1 це — найкращий період, коли батьки можуть говорити і виховувати в дітях соціальні ролі чоловіка і жінки, чоловіка і дружини.

Список літератури

1. Гридковець Л. Світ подружнього життя: Навчаль-но-пракгичний посібник. — К., 2004.

2. Коста Дж., Коста Р. Маленькая личность: ребенок в возрасте 3;—6 лет. — Гатчина: СЦДБ, 2001.

3. Лісовська Н. Виховання до любові // Вісник Інституту родини і подружнього життя Українського католицького університету. — 2006. — №5.

4. Уилки Б., Уилки Дж. Чудо секса. Как рассказать об зтом детям: руководство для родителеи и педагогов. — Черкассьі: Смирна, 2004.

ПИТАННЯ СТАТЕВОГО

ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

Батьківський лекторій

ЗАСІДАННЯ ПЕРШЕ

«МАМО, А З ЧОГО ЛЮДЕЙ РОБЛЯТЬ?»

— Мамо, мамо, народи маленького!

— Відчепися, мені ніколи!

— У тебе ж буває вихідний?

—Діток мами родять, а дорослих — хто???

(К. Чуковський «Від двох до п'яти»)

План засідання

1. В якому віці мають з'являтися такі запитання?

2. Патологія чи норма?

3. Практикум: «Як реагувати на подібні запитання?»

• як поводитися;

• про що говорити;

• як пояснити;

• що робити, коли дитина не ставить таких запитань?

Ситуація для батьків

Ваша дитина схвильована прибігла з вулиці додому.

— Мамо, мамо, ти брешеш, ти сказала мені неправду... Ти говорила, що я народився з якоїсь таємничої насінини і росту весь час, як квітка. А Валерка з шостої

квартири говорить, що все це не так. Я народився не з насінини, а, виявляється, з живота. Ти тримала мене у животі і ховала від тата. Це правда??? Це насправді так?

— Як ви поведетеся в такій ситуації?

— Що підкаже вам цього разу ваша батьківська інтуїція?

— Скажи мені, матусю, хто мене виродив? — з безневинним виглядом звертається до вас малюк. — Звідки я узявся, звідки взялися інші люди?— малюк допитливо дивиться вам у вічі. Ви відчуваєте, що він чекає на відповідь, і негайну (зараз, і так, ніби якщо ви не відповісте — настане кінець світу)... Але як відповісти малюкові на запитання, яке і вас поставило у безвихідь, ви розгублені, не знаєте, з чого почати, і взагалі, про що говорити, якими словами... і чи не зарано йому знати про такі речі? Щось тут не так... адже він ще занадто маленький, щоб говорити з ним про це... А може, це якесь відхилення... Може, телевізор... А чи не симптоми це якихось сексуальних розладів ?

Хіба мати має право розповісти малюкові у цьому віці про те, що він хоче знати? І як взагалі дитина з таким безневинним поглядом може поставити таке запитання? Хто це його надоумив запитати про таке? Подумати тільки, щоб дитину у три роки хвилювали такі дорослі проблеми?..

Проте ви, шановні батьки і матері, вимірюєте наївне, чисте і природне питання дитини своїми дорослими банальними мірками, які не мають нічого спільного зі звичайною дитячою допитливістю, бажанням пізнати краще довколишній світ. Ви подивилися на запитання дитини своїми дорослими стомленими очима і забули про те, що дитя чисте. Так, кришталево чисте! Наївне та відкрите... І вашій дитині треба знати, звідки беруться діти так само, як «чому літають птахи, світить сонце, чому буває день та ніч»...

Тому відповісти малюку слід так, ніби він поставив одне з найлегших та простих запитань — запитання, у якому навіть немає натяку на таємничість, тим більше — на недозволеність та сумнівність. Спробуйте зробити вигляд, що ваша дитина своїм запитанням не спантеличила та збентежила вас, і дайте їй просту та доступну відповідь — і близьку до істини. Але її необхідно вмістити в рамки розвитку дитини. Знайдіть підходящі слова та зрозумілі поняття. Просте запитання — проста відповідь!

Вправа «Скажи мені, мамо...»

Батьки-учасники лекторію роблять спроби дати відповідь на запитання дитини: «Звідки я узявся?».

Не дивуйтеся, якщо дитина час від часу повертатиметься до цього питання. Так і має бути, це природно: вона швидко росте, і кожен день для неї — джерело для роздумів, адже вона так мало ще знає про величезний та прекрасний світ навколо неї. І це джерело, прагнення пізнання дозволяє дитині весь час бачити світ новими очима (як нам, дорослим, цього часом бракує!..}. Тому дуже важливо щоразу давати дитині правдоподібнішу відповідь, а після 4—5 років просто розкажіть їй по-дитячому про кохання між чоловіком та жінкою (мамою й татом), а головне — про те, яким благородним є почуття кохання!

Запам'ятайте, що, даючи відповідь на запитання, ви не повинні говорити про аспекти, доступні лише дорослим! Вам треба розуміти, що статеве виховання — це зовсім інше. ї таке запитання дитини — не найголовніше у ньому!

Набагато гірше, якщо ваша дитина здогадалася, або ви самі наштовхнули її на думку, що таке запитання вам неприємне. Тоді малюк, боячись вас засмутити, мимовільно стане оминати його при розмові з вами. Але цікавість буде пекти дитину, упіймає у свій капкан. І вона знайде інше джерело інформації, в інших місцях та в інших людей, А тепер задумайтеся на мить, що то може бути за інформація, і в якому вигляді вона потрапить до вашої дитини?

І часто-густо такими людьми стають однолітки, діти трохи старші чи підлітки. І надана інформація може цілком дезорієнтувати і навіть стати причиною душевної травми. Адже на запитання «звідки беруться діти?» друзі

у дворі дають, як правило, цинічні відповіді, смакуючи їх і «розплющуючи широко очі» дитині на все, що відбувається довкола неї в цьому дивному світі. У такому випадку в душі дитини з'явиться сумнів про непогрішимість власних батьків.

І ваш малюк вже розчарований у матусі і в татусеві. Але він не в змозі так жити. Тягар цих розчарувань просто непосильний для нестійкої психіки малюка. Дитина відчуває дискомфорт, їй погано, її переслідують погані сновидіння, кошмари. Все це може стати поштовхом до невротичних реакцій і навіть справжнього неврозу.

Тому прагніть самі, без «сторонньої допомоги» все, що доступно, пояснити дитині як належить.

А якщо дитина не ставить подібних запитань, зачепіть цю тему самі, спробуйте дізнатися рівень знань вашої дитини з цього питання, скоректуйте знання дитини, якщо знадобиться.

Запам'ятайте, в жодному випадку ніхто не повинен випередити батьків у поясненні одного з найделікатніших питань між вами та вашим малюком.

Так все-таки: звідки беруться діти?

Вигадуючи версії про капусту, лелеку чи магазин, не забувайте, що дитина рано чи пізно дізнається правду і тоді вона усвідомить, що їй сказали неправду, і хто? ? ? її ж любі, значущі, авторитетні батьки! І зрозумівши це, перестане вам довіряти. Таке розчарування навряд чи мине для дитини безслідно. В очах дитини брехун вже не може бути кумиром і стояти на п'єдесталі. А дитина вважає, що її батьки — зразок для наслідування, вони завжди вчили, що говорити неправду погано та соромно, а тепер з'ясувалося, що вони двічі збрехали: уперше — про факт народження, вдруге — що нещирі у своїй науці, бо брешуть самі. То виправдовуйте ж очікування вашої дитини. Залиште свої версії для казок або небилиць. А малюку скажіть правду, тільки правду, доступну для його розуміння і так, щоб не травмувати його маленьку душу.

Порівняйте появу дитини з паростком улюбленої квітки, яка з'явилася не сама пособі, а з насінини. І цю насінину теж хтось родив. І цим «хтось» для народження дитини були тато й мама, їхнє кохання. Дитина повинна знати правдоподібний міф про власне народження: що з'явилася вона від кохання мами й тата, як ви чекали на її появу, як мріяли про те, на кого буде схожою, що любитиме, як буде рости... Малюк народився завдяки любові, і від того йому так добре на білому світі.

Прийде час, дитина виросте і сама подарує життя своїм дітям, а ті — своїм. Так буде завжди, бо любов вічна, а її сенс — дарувати життя іншим.

— Звідки ж беруться діти?

Від любові.

ЯК ТРЕБА ПОВОДИТИСЯ

батькам, коли вони відповідають на запитання:

• Намагатися в жодному разі не демонструвати дитині свою розгубленість

або що вам соромно.

• Будь-яким способом дати зрозуміти дитині, що її несподіване запитання

нічим не відрізняється від багатьох інших.

• Не принижувати та не соромити дитину за те, що вона зачепила цю тему.

• Не вважати цю тему — з подвійним дном. Бути готовим до таких запитань

і чекати на них, розуміючи, що вони необхідні, і що це наступна сходинка

розвитку вашого малюка.

• Прагнути, щоб ваша дитина брала інформацію на такі теми у вас та вдома,

а не на вулиці серед чужих людей, особливо ровесників.

• Коли малюк не ставить подібних запитань, штучно створювати для нього

такі умови.

• Давати відповіді на запитання, спираючись на вік та інтелект дитини.

• Не треба версій про капусту та лелеку!

• Не плутайте зумисне дитину!

• Не потрібно, щоб малюк відчув, що батьки з ним нещирі, коли підросте, і

про все дізнався від сторонніх.

• Краще розкажіть йому про кохання!

ЯК НЕ ТРЕБА ПОВОДИТИСЯ

батькам, коли вони відповідають дитині на запитання:

• Дати зрозуміти, що це запитання чомусь завело вас у глухий кут.

• Натякати, що запитання дитини—якесь заборонене, непристойне.

• Переривати всі такі запитання заборонами та соромити малюка за них.

• Ставити у куток, сварити, обурюватися тим, що дитина насмілилася питати

про таке.

• Уникати відповідей, провокуючи дитину на пошук забороненої інформації

поза межами дому, у старших дітей та підлітків.

• Відповідати занадто туманно, так, що дитина мимовільно захоче уточнень,

роз'яснень.

• Смакувати цю тему.

• Необхідно пам'ятати про те, що заборонений плід — солодкий!

ЗАСІДАННЯ ДРУГЕ

«СТАТЕВЕ ВИХОВАННЯ»

— І все ж, мамочко, не розумію:

чому не можна бути хлопчиком

і дівчинкою водночас?

(Олеся К., 4 роки)

План засідання

1. Усвідомлення дитиною власної статі.

• Звідки дитина про це дізнається ?

• «Сприяння» батьків формуванню статевих відхилень у власних дітей.

2. Пізнання дитиною власного тіла.

• Усвідомлення не лише зовнішніх відмінностей між статями.

• Патологія чи норма?

• Як ми вдягаємо наших дітей?

Ситуація для батьків

Ваш малюк прийшов до вас із таким запитанням:

— Мамо, чому вчора я і Наталка засмагали у плавках, тато теж, а ти на себе надягла ліфчик?

— Що ви зможете відповісти малюкові?

— Ваші аргументи

Дійсно, у 3 роки ваша дитина усвідомлює лише зовнішні відмінності, ті, що лежать на поверхні або стирчать, як шило з мішка. Малюк вже вловлює різницю в одязі чоловіків та жінок і знає їхню манеру поводитися певним чином. Ми самі навчаємо його цьому щодня. Буквально від народження, свідомо чи мимовільно, ми вкладаємо в малюка його статеву роль і вчимо хлопчика бути хлопчиком, а дівчинку— дівчинкою, тим самим розвиваючи особистість вашої дитини.

Коли ж цього не відбувається і ваш малюк росте «безстатевим» або, коли, мріючи до народження дитини іншої статі ми все-таки намагаємося якимось чином здійснити свою мрію, виховуючи хлопчика як дівчинку, а дівчинку — як хлопчика, то несвідомо завдаємо власній дитині величезної шкоди, підігріваючи «дуалізм статевої ідентифікації» про який писав З.Фройд. І навіть одягаючи малюка у невідповідний одяг, батьки здатні зробити значний поштовх до розвитку різних сексуальних відхилень. Тому невинні забави дорослих у переодягання дитини не настільки невинні.

Не варто хлопчикам вдягати сукні, відрощувати довге волосся та заплітати кіски, навіть для забави. А дівчаток не варто привчати до чоловічих костюмів і підстригати їх так, як стрижуть хлопчиків.

Замість того, щоб створювати ілюзії, які уводять від реальності, батьки зобов'язані допомогти дитині усвідомити своє «Я» у статевому аспекті, інакше кажучи — її істинне статеве «Я».

Ми заохочуємо наслідування дитиною одного з батьків (своєї статі) як еталону для малюка.

Так у дівчинки виробляється палке бажання стати маленькою кокетливою жінкою (і батько повинен бачити у донці майбутню жінку, дарувати їй квіти, робити компліменти —лише тоді з неї виросте жінка, яка знатиме собі ціну, яка дійсно зможе бути хорошою дружиною та матір'ю). А хлопчик зростає «чоловіком-лицарем», якщо батько привчає хлопчика до суто чоловічих видів діяльності і миття посуду — це допомога жінці, мамі, а не жіноча справа. Мама, у свою чергу, має формувати у сина почуття ніжності до себе, до жінки загалом, бажання захистити та допомогти в разі потреби.

Отже, особливого значення набуває дитяча творча гра, де хлопчик обирає чоловічі ролі, а дівчинка не може приховати захоплення перед усім жіночим (вона — мама, принцеса, фея; він — турботливий татко, лицар, водій, міліціонер, будівельник тощо).

І навіть виконуючи свої ролі, діти ставляться до них по-різному: всі дівчата спокійно, розважливо, а хлопці прагнуть створити переполох. Будь-яка дівчинка зможе пристосуватися, граючи, а хлопчисько влізе у бійку або сварку. Зазвичай дівчат цікавлять ляльки, а хлопців — машинки та конструктори.

Вже у 3 роки багато хлопців «знайомляться» із технічними засобами. Прагнуть їх розібрати, зрозуміти, що всередині. Тому вони готові допомагати татові ремонтувати магнітофон, праску. А дівчата — цілісінький день ходити за мамою і допомагати їй покращувати побут.

Зазвичай хлопчики прагнуть мати сміливих, сильних та рішучих друзів. А дівчатам потрібні подружки з м'яким та поступливим характером.

Вже у 3 роки хлоп'я твердо знає, як повинні поводитися чоловіки (і якщо, на жаль, тато далеко не зразок для наслідування, то у сина закріплюється не найкращий стереотип «мужності», сила— не завжди ознака справжньої мужності). А дівчинка починає шукати співчуття у дорослих і не хоче приховати свою образу.

Виховуючи малюка, ми часом мимоволі заохочуємо суворість хлопчика («справжні чоловіки ніколи не плачуть») або навіть його

агресивність. Проте для дівчаток стандарт — покірність: «Як ти поводишся, ти ж дівчинка, припини негайно». Крайнощі небажані в обох випадках!

Вже у 3 роки дитина точно знає, хто вона: хлопчик чи дівчинка — і обов'язково розповість вам про зовнішні відмінності між собою та малюком іншої статі.

Однак раптом приходить момент, коли дитину, як блискавка, пронизує думка, що не дає спокою. Раптово прозріваючи, ваш малюк мимоволі розуміє, що є щось набагато важливіше, ніж кіски та платтячка. І цим «щось» наділено його тіло, тіло, яке він почав вивчати, тільки-но почав усвідомлювати себе. Звісно, він давно вже помітив тілесні відмінності у хлопців та дівчаток, але не надавав їм належного значення. Проте тепер він шокований власним відкриттям, не розуміючи, для чого воно йому.

• Зрештою, цілком достатньо відмінностей між спідницями та штанцями, щоб зрозуміти, хто є хто... Навіщо знадобилося щось ще???

• А може, це «щось» і взагалі тілесні відмінності є лише в нього?

• А може бути...

• Якщо насправді...

Дитина не знаходить собі місця, намагаючись розібратися, чому вона не схожа на свою молодшу сестричку або братика.

• А якщо ця несхожість — розплата за те, що він не слухався, капризував?

І вам набагато простіше було б його попередити, ніж потім «лікувати».

Тому не чекайте, доки дитина сама раптом не прийде до такого «страшного» відкриття, а у віці трьох років і навіть раніше спробуйте знайти привід, щоб завести з нею розмову на цю тему, поясніть їй, що дівчата (хлопці) повинні мати такі самі відмінності, як тато і мама, як дідусь і бабуся.

Коли батьки вважають зайвим повідомити це дитині, щоб не акцентувати її увагу на статевій проблематиці, неправильне статеве виховання стає безстатевим. І рано чи пізно, але вдарить рикошетом, особливо коли дитина стане трохи старшою. Адже навіть ідучи в перший клас, такі діти наївні до краю. Вони не тільки неспроможні знайти головні відмінності у хлопчиків та дівчаток, але й, розглядаючи різностатевих дітей, не бачать їх, поки їм не покажуть.

Такі перекоси у вихованні можуть обернутися зворотнім боком медалі. Такі діти рано чи пізно стають предметом насмішок у школі, дворі. їх недолюблюють ровесники, демонструючи свою перевагу. З них вголос жартують вчителі. Така дитина починає відчувати власну неповноцінність і цей комплекс може пронести через усе життя.

Інша крайність, коли ваш малюк вже у З роки знає більше, ніж йому потрібно, соромлячись радитися з вами з цього питання, прекрасно розуміючи, що воно заборонене. Вочевидь, його добровільний «просвітитель» якимось чином навіяв йому таке. І якщо ви не надасте цьому значення, дитина, підростаючи, просто стане циніком, торкаючись статевих проблем. А це, безумовно, відобразиться і надалі на її сімейному житті.

Тому, виховуючи свою дитину у статевому аспекті, дотримуйтеся правила «золотої середини».

ЯК ТРЕБА ПОВОДИТИСЯ

батькам при статевому вихованні:

• Прагнути допомогти дитині усвідомити її справжнє статеве «Я».

• Вчити хлопчика бути хлопчиком, дівчинку — дівчинкою.

• Не забувати, що відкриття фізіологічних відмінностей між хлопчиком та дівчинкою — шокуючі для дитини. Тому необхідно пояснити, що це норма, і хлопчики відрізняються від дівчаток так само, як мама від тата, бабуся від дідуся.

• Підкреслювати у потрібних ситуаціях природність фізіологічних відмінностей.

• У жодному разі не лякати дитину її тілесними відмінностями від малюків іншої статі.

• Не культивувати страх у дитини перед цими відмінностями.

• У жодному разі не вдягати хлопчика як дівчинку, а дівчинку — як хлопчика. Ніколи не забувайте про «дуалізм статевого потягу дитини».

• Не пропагувати безстатеве виховання дитини і не перегинати палицю в інший бік, торкаючись цієї делікатної теми. і

• Неправильне статеве виховання — шлях до різноманітних комплексів неповноцінності у вашої дитини.

ЯК НЕ ТРЕБА ПОВОДИТИСЯ

батькам при статевому вихованні:

• Не надавати належного значення статевому вихованню дитини, відпускати це питання на самоплин.

• Робити статеве виховання безстатевим.

• Акцентувати найгостріші кути цієї проблеми, щоразу підкреслюючи її непристойність.

• Лякати малюка тілесними відмінностями між хлопчиком та дівчинкою та навіювати йому страх перед ними.

• Робити вигляд, що несхожість із малюком іншої статі — це розплата за непослух.

• Наряджати дітей в одяг дітей протилежної статі.

• Провокувати, свідомо чи мимоволі, «дуалізм статевого потягу дитини».

• Намагатися виховувати хлопчика як дівчинку, а дівчинку — як хлопчика.

ЗАСІДАННЯ ТРЕТЄ

«НА МЕЖІ НОРМИ ТА ПАТОЛОГІЇ»

(про дитячий онанізм)

— А чому трусики носять завжди, а

спідничку — необов'язково?

(Оля П., 4 роки)

Ситуація для батьків

Коли випадково мама сьогодні зазирнула до кімнати 3-річного Кирилка, то побачила дивну картину: малюк уважно розглядав, що ховається під трусиками, і навіть торкався своїх статевих органів руками. Побачивши це, мама непомітно знов вийшла на кухню, ніби нічого не сталося. За хвилину вона покликала Кирила, сказавши, що приготувала смачний пиріг. Малюк, забувши про все, прибіг до кухні і охоче став пити чай з маминим пирогом.

— Чи правильно вчинила мама Кирилка?

— Що на її місці зробили б ви?

Мабуть, ссання пальчика та гризіння нігтів — ніщо перед ще однією патологічною звичкою.

Ви раптово застали вашого крихітку за цим «обурливим заняттям», а він навіть не засоромився, навпаки, дуже щиро дивився на вас. Ви були так шоковані та обурені, що й не знали, що сказати. Як же тепер це розцінювати? Що це? Гра, забава чи елементарна розбещеність? Чи ви щось прогледіли у малюкові? Як вийти із ситуації? Покарати його, та так, щоб на все життя запам'ятав, чи спокійно правильно пояснити? Але ж як правильно пояснити, адже він зовсім малий, всього три роки.

Три роки... але ж додумався до такого... І ви, не витримавши, накричали, пригадавши, як уранці він грався з вами у ліжку...

Ви розрядилися, але зробили стосовно дитини найгрубіпгу помилку, навіявши їй, що вона гралася так зумисне, і що вона — дуже погана.

Ні, не погана. У три роки ваш малюк ще не дозрів до того, щоб свідомо займатися онанізмом. Він несвідомо, граючись, стимулює статеві органи. Він не знає, що існує якесь там статеве задоволення. Він піддався єдиній спокусі — власній допитливості! Ще до року він почав шлях пізнання, дослідника, що вивчає власне тіло та його реакції і досі продовжує це вивчення. Але якщо раніше дитина просто фіксувала, що це — ручка, а це — ніжка, тепер вона хоче порівняти їх з частинами тіла інших людей. І не зрозуміти їй у свої три роки, що існують «заборонені місця». І якщо ми до того ж нагадуємо їй про це, то цікавість лише підвищиться і з'явиться бажання розібратися, чим же цей орган «забороненіший» за інші, мимоволі акцентуючи на ньому свою увагу, що може стимулювати появу патологічної звички.

Окрім цього, вже з трьох років дитина часто відчуває романтичні почуття до батьків («матусю, коли я виросту, я на тобі одружуся»), а інколи і почуття, що віддалено нагадує статевий потяг. Але це не патологія, це — норма, одна з багатьох сходинок розвитку здорової дитини. Причому фізичний потяг до рідних — буденне явище і не приховує в собі небезпеки, адже так приємно обійнятися з близькою людиною. Малюк все робить без задніх думок. Він чистий і все довкола вважає чистим. Але наше статеве виховання, точніше його відсутність, здатне породити з цієї чистоти зайву надуманість проблеми, якої не існує взагалі, тим самим лише стимулюючи надмірну цікавість. Коли не можна — завжди хочеться! І діти пробують...

Проте, якщо до трьох років дитина ще не розуміє, що зробила щось не те, погане, то в 6 вже соромиться та щиро бажає сама позбутися поганої звички.

Тому, коли ви раптово застали свого малюка в момент, коли він грається зі статевими органами, не треба одразу падати та вмлівати. Необхідна витримка. Спокійно, без надмірних емоцій спробуйте переключити увагу дитини на щось інше (наприклад, вам раптово може знадобитися допомога малюка на кухні тощо).

Отже, в три роки малюк ще не розуміє, що таке онанізм, і тому не прагне цим займатися. Але доволі часто, того не усвідомлюючи, ми самі стимулюємо появу онанізму.

• Однією з основних причин потягу до онанізму є різні перекоси у вихованні, коли дитина відчуває себе непотрібною, нелюбимою. І це настільки сильно її мучить, що вона прагне і шукає спосіб відволіктися як компенсацію всього. І якщо в цей час вона випадково виявить, що онанізм приглушує почуття занепокоєності та робить її життя приємнішим, дитина починає займатися цим усвідомлено, щоб викликати більше позитивних емоцій та забути на їхньому фоні всі свої негаразди.

• Коли малюк не відчуває достатньо ласки й тепла, чутливий до розлуки, а мама їздить на навчання в інше місто, зарано виходить на роботу з декретної відпустки, віддає малюка у дитячий садочок, він на знак протесту замикається у собі та шукає способи розрядки. Він шукає... і знаходить.

• Особливо чуттєві та ранимі єдині діти. У них немає братів і сестер, з якими можна поспілкуватися. Вони залежні від настрою батьків. А настрій буває різним. Доволі часто — не дуже хорошим, а це рикошетом б'є по дитині. Коли ваша дитина має активний темперамент, вона одразу ж шукає вихід для нього. Загалом, як правило, розрядка за допомогою онанізму швидше притаманна активним дітям, повільні малюки просто ссуть пальці.

• Ще одна причина онанізму — коли малюк страждає, дізнавшись про те, що вдома очікується народження дитини (особливо іншої статі). Він хлопчик, а татові потрібна дівчинка...

• І навіть ваше годування силою може стати причиною цієї звички, особливо коли батьки воюють з малюком, і впихують, і вливають в нього, що треба і не треба, лише викликаючи відразу до їжі. Запам'ятайте, коли дитина не отримує задоволення від їжі, то виключається одна з найчутливіших зон організму. А це — слизова губ та рота, хоча рефлекторно, але пов'язана з іншою чуттєвою зоною — генітальною. І якщо зона рота «мовчить», то зона геніталій збуджена, і це непокоїть малюка. Він починає торкатися статевих органів і відчуває, як збудження знімається. Ви продовжуєте насильницьку практику годування, а дитина і далі розряджається. Звичка закріплюється надовго.

• Але є і інші причини онанізму: свербіж в області геніталій можливий, коли у малюка ексудативний діатез, опрілості, глисти, інфекції сечовивідних шляхів, коли ви сильно кутаєте його або вдягаєте тісний одяг, особливо білизну.

• Статеві органи можуть непокоїти дитину, коли не дотримуються гігієнічні вимоги, або коли ви занадто ретельно вчите її цьому, що призводить до появи специфічних відчуттів та бажання викликати їх.

Однак якими б не були причини, онанізм — це засіб розрядки нервового напруження. І якщо раптом ваша дитина почала цим займатися — шукайте витоки.

Не надавайте онанізму надмірного значення. Це не щось «виняткове» і не те, що руйнує життя дитини. Тому не слід залякувати малюка. Ваші погрози частіше страшніші, ніж сам онанізм. Це вони, а не сама звичка, здатні скалічити майбутнє дитини.

ЯК ТРЕБА ПОВОДИТИСЯ

батькам дитини, яка займається онанізмом:

• Знайти причину та ліквідувати її.

• Не робити допитів та оглядів.

• Не соромити, особливо при сторонніх людях.

• У жодному разі не сварити і не залякувати.

• Прагнути приділяти дитині максимум уваги.

• Відрегулювати раціон її харчування.

• Одягати у вільний одяг.

• У режимі дня зробити акцент на водні процедури, прогулянки.

• Створити умови для спілкування з ровесниками.

• Любити та розуміти!

ЯК НЕ ТРЕБА ПОВОДИТИСЯ

батькам дитини, яка займається онанізмом:

• Соромити, підкреслюючи її неповноцінність.

• Весь час дорікати тим, що дитина погана.

• Залякувати.

• Сварити та фізично карати.

• Позбавляти спілкування з однолітками.

• Обмежувати фізичну активність дитини.

• Годувати силоміць.

• Не дотримуватися гігієнічних процедур або надмірно дотримуватися їх.

• Коли причина онанізму невідома, необхідно звернутися до спеціалістів: уролога, геніколога, невропатолога, психолога, психіатра.

Про "погану" поведінку дітей

Психологи виділили чотири основні приховані причини серйозних порушень поведінки дітей.

Перша - боротьба за увагу.

Якщо дитина не отримує потрібної кількості уваги, яка їй так необхідна для нормального розвитку і відчуття батьківської любові, то школяр знаходить свій спосіб його отримати: неслухняність. Батьки раз у раз відриваються від своїх справ, роблять зауваження... Не можна сказати, що це вже дуже приємно, але увага все-таки отримана. Краще така, ніж ніякої.

Друга - боротьба за самоствердження проти надмірної батьківської опіки.

Дітям особливо важко, коли батьки спілкуються з ними, в основному, у формі зауважень, повчань, вказівок. Дитина починає повставати. Відповідає упертістю, діями наперекір. Сенс такої поведінки - відстояти право самому вирішувати свої справи, показати свою особистість. Не важливо, що рішення її (дитини) часом не дуже вдале, навіть помилкове. Зате воно своє, а це головне!

Третя причина - бажання помститися.

Діти часто ображаються на батьків. Наприклад: батьки уважніші до молодшого; батьки розлучилися; у будинку з'явився вітчим; батьки постійно сваряться... Багато буденних причин: різке зауваження, несправедливе покарання. В глибині душі дитина переживає, а на поверхні - протести, неслухняність, неуспішність в школі. Сенс поганої поведінки: "Ви зробили мені погано, хай і вам буде теж погано!"

Четверта причина - втрата віри у власні сили.

Накопичивши гіркий досвід невдач і критики на свою адресу, дитина втрачає упевненість у собі, формується низька самооцінка. Школяр може прийти до висновку: "Нічого старатися, однаково нічого в мене не вийде". При цьому своєю поведінкою він демонструватиме, що йому "все одно", "і хай я поганий", "і буду поганою".

Виявити дійсну причину неслухняності і поганої поведінки досить просто, хоча спосіб може видатися парадоксальним. Батькам потрібно звернути увагу на власні почуття та емоції.

Якщо дитина бореться за увагу - то у батьків з'являється роздратування.

Якщо протистоїть вашому диктату, то у вас виникає гнів.

Якщо ж дитина "мстить" вам, то у відповідь ви почуваєте образу.

Якщо ж дитина не вірить у власні сили, у себе, то батьки відчувають безпорадність, а деколи і відчай.

Що ж робити далі? Відповідь на питання - не реагувати звичним чином (не дратуватися, не гніватися, не ображатися), бо утвориться замкнене коло. Чим більше дорослий незадоволений, тим більше дитина переконується: її зусилля досягли цілі, і продовжує "в тому ж дусі" з новою енергією. Дорослому потрібно з'ясувати, що саме школяр відчуває і перейти до позиції допомоги дитині.

Якщо дитина бореться за увагу, потрібно надавати їй увагу. Придумати спільні заняття, ігри, прогулянки.

Якщо джерело конфліктів - боротьба дитини за самоствердження, то слід, навпаки, зменшити своє втручання в справи дитини. Для школяра дуже важливо накопичувати досвід власних рішень і навіть невдач.

Якщо ви відчуваєте образу, то потрібно запитати себе: що змусило дитину заподіяти її вам? Який біль у нього самого? Чим ви образили або постійно кривдите своє чадо? Зрозумівши свої помилки, їх треба виправити.

Найважча ситуація у батьків, які зневірилися, і дитини, що зневірилась у собі та своїх силах. Потрібно перестати вимагати що "потрібної вам" поведінки, "скинути на нуль" свої очікування і претензії. Безперечно, у вашої дитини є до чогось здібності та таланти. Знайдіть для дитини доступний на даному етапі рівень завдань і почніть рух вперед разом! При цьому дитину не можна критикувати! Шукайте будь-який привід, щоб похвалити, відзначайте будь-який, навіть найменший успіх. Постарайтеся непомітно підстраховувати школяра. Необхідно поговорити з вчителями і зробити їх союзниками. Ви побачите: перші ж успіхи окрилять дитину.

Отже, головні зусилля треба направити на те, щоб переключити свої негативні емоції (роздратування, гнів, образу, відчай) на конструктивні дії.

Що важливо знати на початку: при перших ваших спробах поліпшити взаємини, дитина може підсилити свою погану поведінку! Вона не відразу повірить в щирість ваших намірів і перевірятиме їх.

Поради батькам п'ятикласників

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам'ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу.

Не пов'язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.

9. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як нагороду, а неуспішність - як покарання. Якщо у дитини навчання йде добре, проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо у дитини не все добре в школі. Постарайтеся наскільки можливо, не встановлювати покарань і заохочень вони можуть привести до емоційних проблем.

10. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас з питаннями, пов'язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.

11. З'ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв'язок між його інтересами і предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, по якій поставлений фільм. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб пофарбувати певну поверхню.

12. Шановні батьки! У вас підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів. Постарайтесь забезпечити дитині спокійну, доброзичливу обстановку, чіткий режим. Зробіть так, щоб п’ятикласник відчув вашу підтримку та допомогу.

13. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни. Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень в домашній атмосфері. Спокій домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі.

Що ускладнює адаптацію дитини до нових умов навчання?

1. Протиріччя та неузгодженість вимог різних педагогів. До школяра вперше ставлять багато вимог. І він повинен навчитися враховувати ці вимоги, співвідносити їх одне з одним, долаючи пов’язані із цим труднощі, тому що ці вміння необхідні у дорослому житті.

2. На п’ятикласника обрушується потік інформації, насичений термінами, незрозумілими словами. Вихід простий; поясніть дитині, що неповне, неточне розуміння слів нерідко лежить в основі нерозуміння шкільного матеріалу і в зв’язку з цим необхідно звертатися до довідників, словників.

3. У п’ятому класі багато дітей відчувають самотність, тому що улюбленої першої вчительки немає поруч, а класному керівникові часто не вистачає часу приділяти їм увагу в тій же мірі. А інші «шаленіють» від свободи та носяться по всій школі, задираючись навіть до старшокласників. Дорослим у цій ситуації важливо зрозуміти, що все це – природні переживання, які необхідні для розвитку школяра, бо вони допомагають йому стати дорослим. Якщо відчуваєте, що адаптація затягується, зверніться до шкільного психолога.

Ми маємо стати більш уважними, доброзичливими, таким чином допомагаючи школяру освоїти цю позицію.

Як забезпечити гармонійне навчання дитини?

У цьому періоді батькам можна скористатися рекомендаціями фахівців Філадельфійського дитячого центру по забезпеченню «гармонії між домашнім та шкільним життям дитини» :

1. Надихніть дитину на розповідь про свої шкільні справи. Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, та уважно розмовляємо з дитиною про школу. Запам’ятовуйте окремі імена, події та деталі, які дитина сповіщає вам, використовуйте їх у подальшому для того, щоб розпочати подібні бесіди про школу. Обов’язково запитуйте вашу дитину про його однокласників, справи у класі, шкільні предмети, педагогів.

2. Регулярно розмовляйте з учителями вашої дитини про її успішність, поведінку та взаємостосунки з іншими дітьми. Навіть якщо немає особливих причин для занепокоєння, консультуйтеся з учителем вашої дитини не рідше, ніж раз у два місяці. Під час бесіди виразіть своє прагнення покращити шкільне життя дитини. Якщо між вами та вчителем виникають серйозні розбіжності, докладіть усіх зусиль, щоб мирно розв’язати їх, навіть якщо доведеться спілкуватися для цього з директором школи. Інакше ви можете випадково поставити дитину у незручне положення вибору між відданістю вам і повагою до свого вчителя.

3. Не пов’язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань та заохочень.

Знайте програму та особливості школи, де навчається ваша дитина. Вам необхідно знати, яке шкільне життя вашої дитини, та бути впевненим, що вона отримує гарну освіту. Відвідуйте всі заходи та зустрічі, які організують для батьків, використовуйте будь-які можливості, щоб дізнатись, як ваша дитина навчається та як її навчають.

4. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Встановіть разом із дитиною спеціальний час, коли слід виконувати домашні завдання, і слідкуйте за виконанням цих установок. Це допоможе вам сформувати хороші звички до навчання. Продемонструйте свій інтерес до цих завдань та впевніться, що в дитини є все необхідне, щоб виконати їх найкращим чином. Але якщо дитина звертається до вас із питаннями, пов’язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх.

5. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв’язок між її інтересами та предметами, які вивчають у школі. Наприклад: любить фільми – купіть книгу, по якій поставлений фільм, так виникне любов до читання; любить гратися – купуйте довідники, так виникне прагнення дізнаватись про що-небудь нове. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, у домашній діяльності.

6. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли у шкільному житті дитини відбуваються зміни.

Як допомогти дитині успішно адаптуватися?

1. Допомагайте школяру у навчанні, домагайтеся, щоб він досконально зрозумів навіть найдрібніші деталі виконання важкого завдання. Хай навіть дитина виконає одне-два подібних завдання і детально пояснить, що та як вона робить.

2. Розвивайте увагу, мислення та пам’ять дитини, грайте з нею в ігри на розвиток спостережливості (у розвідників, мисливців, індійців на полюванні тощо), вирішуйте посильні головоломки, розв’язуйте кросворди, шаради. Робіть усе це якомога частіше.

3. Розвивайте волю дитини, привчайте її до режиму дня, емоційно забарвлюйте її навчальну діяльність, але не перестарайтеся, інакше може виникнути так зване «емоційне стомлення»: дитина може стати капризною, роздратованою, плаксивою. Використовуйте гумор, але не сарказм та насмішки! Терпіть дитячі жарти, якими б безглуздими вони не були, використовуйте гумор з метою розрядки та привернення дитини на свій бік.

4. Дуже важливо у навчальних та у всіх інших заняттях допомогти школяреві виробити об’єктивні критерії власної успішності та неуспішності; з допомогою дорослих слід розвинути у нього прагнення вдосконалювати свої здібності. Почніть з вироблення звички добре виконувати домашні завдання.

Як допомогти дитині краще вчитися?

У 5-у класі розширився обсяг матеріалу з основних предметів, зросла кількість предметів, тому збільшується час підготовки до уроків.
Забезпечте своїм дітям удале поєднання відпочинку, фізичної праці та роботи над уроками.
Програми включають більше теоретичного матеріалу, тому слід привчити дітей міцно завчати окремі правила з математики, української мови, природознавства.
Уважно стежте за рівнем виразного читання ваших дітей. Нехай удома вони виразно читають усі тексти, що задані з різних предметів. Заведіть дітей у бібліотеку, читальний зал не силою, але привчайте до повсякденного читання художньої літератури, просіть їх переказати прочитане.
Стежте за порадами вчителів, записаними у щоденниках і робочих зошитах.
Дбайте про те, щоб дитина була охайною в усьому, включаючи бережне ставлення до підручників.
Ніколи не поспішайте з висновками ані про дитину, ані про вчителя - прийдіть до школи, поспілкуйтеся з учителем.
Намагайтесь придбати для сімейної бібліотеки різноманітні словники та додаткову літературу.
Пам'ятайте, клас, де навчається ваша дитина, - об’єднання трьох колективів: дітей, батьків, учителів. Чим дружнішими, цілеспрямованішими будуть ці колективи, тим у кращій атмосфері буде формуватись ваша дитина.
Не забувайте: дитину не можна карати за невміння, а терпляче вчити, підказувати, радити, допомагати, підтримувати.
Керуйтесь у спілкуванні з дитиною правилом: найдієвіший засіб виховання - особистий приклад.
Дбайте про всебічний розвиток своєї дитини.
Умійте ставити себе на місце дитини.
Пам'ятайте: праця, зокрема навчальна, не завдає шкоди вихованню дитини, а бездіяльність - її перший ворог.

Поради шкільного психолога батькам щодо сімейного виховання школярів

1. Пам`ятайте, що навчання – один з найважчих видів праці, а розумові здібності й можливості дітей неоднакові.

2. Не слід вимагати від учня неможливого. Важко визначити, до чого він здатний та як розвинути його розумові здібності.

3. Навчання не сприяє розвиткові дитини, якщо воно вимагає від неї механічного заучування і не потребує напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення і дій.

4. Будьте милосердні до своїх дітей. Найпростіший метод «виховання», що не потребує ні часу, ні розуму – побити дитину і цим її образити, озлобити або й зламати. Усуньте опіку, крик, насилля і наказовий тон. Вони спричиняють опір у дітей, психічні травми, пригнічують бажання й інтерес до навчання, змушують шукати порятунку у брехні.

5. Розвивайте інтерес, інтелектуальні бажання, ініціативу й самостійність дитини у навчанні та в усіх її справах.

6. Запам`ятайте, що за науково обґрунтованими нормами над виконанням усіх домашніх завдань учні 1-го класу повинні працювати не більше 1 год., 2-го – 1,5 год., 3-5-х класів – до 2 годин, 6–7- х класів – до 2,5 год, 8-х – до 3год., а учні 9-11-х класів – до 4 годин. Навчіть дітей користуватися годинником і не дозволяйте їм сидіти над виконанням домашніх завдань більше встановленого часу, адже це позначиться на їхньому здоров`ї та розумовому розвитку.

7. Не примушуйте учня писати спочатку в чернетці й кількаразово переписувати виконане домашнє завдання – це призводить до перевтоми і відвертає дітей від навчання.

8. Не хвилюйтеся, якщо ваша дитина отримає за виконану роботу не таку оцінку, якої б ви хотіли. По-перше, оцінка відіграє виховну роль, а, по-друге, це не остання робота і не остання оцінка.

9. Дайте дитині можливість пережити радість успіху у навчанні, визначити індивідуальну стежку в розумовій праці.

10. Перевіряйте виконані дітьми домашні завдання, особливо на першому етапі навчання. Проте оцінюйте їх словами: «я задоволений», «я незадоволений». Додайте слово «дуже», і будьте певні – завтра ваша дитина дуже старатиметься, щоб ви були задоволені нею.

11. Здоров`я дитини – тендітна споруда, й тримають її три «атланти»: спадковість, спосіб життя й середовище. Тому організуйте для своєї дитини правильний режим – зарядка, раціональне харчування, навчання й відпочинок. Подбайте про позитивний вплив середовища, в якому перебуває дитина.

12. Організовуючи різноманітні ігри й види відпочинку дітей, приділяйте увагу їх фізичному розвитку, особливо дрібних рухових м`язів (пальців, кистей рук). Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, креслення, гри на музичних інструментах та ін.

13. Обов`язково помічайте і заохочуйте навіть найменші успіхи у навчанні та поведінці дітей.

14. Батько й мати – найкращі вихователі, які, за словами А.С.Макаренка, повинні впливати на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли їх немає вдома. Пам`ятайте: дитина – це дзеркало життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так у дітях відбивається вся організація життя сім`ї, працьовитість, духовне багатство і моральна чистота матері й батька.

Поради батькам майбутніх першокласників

10 порад батькам майбутнього першокласника

Вже залишається зовсім небагато часу перед новим етапом в житті вашої дитини, коли вона піде перший раз у перший клас. Від того, наскільки безболісно відбудеться цей перехід в нове життя, багато в чому залежатиме любов-нелюбов вашої дитини до школи, а відповідно, і її шкільні успіхи.

1. НЕ ПЕРЕВАНТАЖУЙТЕ НОВОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ.

За час, що залишився, жодних "хвостів" ви не підтягнете. А якщо будете тиснути на дитину з читанням і рахунком, ви зможете викликати у неї негативні емоції з приводу школи. Звичайно, почитати трішки, порозв’язувати нескладні приклади можна, але все це повинно бути в ігровій, непримусовій формі. Крім того, дошкільникам доцільно по кілька разів читати одні й ті ж книжки. Вони, взнаючи "матеріал", прагнуть підказати розповідачеві, що буде далі, виправляють, якщо він допустив неточність. Це виробляє в них активність, і тоді їм буде абсолютно нескладно вже на першому уроці висловити свою "дорослу" думку.

2. РОЗПОВІДАЙТЕ ПОЗИТИВНІ ІСТОРІЇ ЗІ СВОГО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ.

Важливо сформувати у майбутнього школяра позитивне ставлення до школи. Якщо дитина хоче вчитися і упевнена, що в школі цікаво, тоді неминучий стрес, пов'язаний з новими правилами і розпорядком дня, великою кількістю незнайомих людей, буде успішно здоланий. Для цього частіше розповідайте своїй дитині цікаві історії зі свого шкільного життя.

3. НЕ РОБІТЬ АКЦЕНТ НА ОЦІНКАХ.

Багато батьків припускаються грубої помилки, коли починають лякати: "Читай, а то двійки мені приноситимеш". Важливо акцентувати увагу дитини на процесі навчання (ти взнаєш багато нового, у тебе з'являться нові друзі, ти станеш розумним), а не на результаті та гарних оцінках, які взагалі краще не згадувати, тим більше що в першому класі їх не ставлять.

4. НЕ ЛЯКАЙТЕ ШКОЛОЮ.

Ні в якому разі не ведіть при дитині розмови, що у нього "закінчилося дитинство", не жалійте його: мовляв, бідненький, починаються трудові будні. Навіть жартома не лякайте школою. Не варто при дитині також обговорювати майбутні витрати, засмучуючись про дорожнечу форми або канцтоварів.

5. КУПУЙТЕ ШКІЛЬНЕ ПРИЛАДДЯ РАЗОМ З ДИТИНОЮ.

Купувати портфель і все приладдя для школи потрібно з дитиною, тоді вона виявляється залученою в процес підготовки до першого вересня. Нехай дитина сама вибере собі пенал, ручки, олівці і лінійки, зошити з барвистим малюнком на обкладинці. Прийшовши додому, не ховайте покупки в шафу - дайте їх дитині, аби вона звикла до нових для неї речей. Нехай збирає портфель, носить його по квартирі, розкладає на столі зошити і олівці, тоді прості вказівки вчителя: "Дістаньте червону ручку або зошит в лінійку" не викличуть у маляти труднощів: він чітко знатиме, де у нього що лежить.

6. ГРАЙТЕ В ШКОЛУ.

Хай всі іграшки вашої дитини підуть у перший клас, а найулюбленіша стане вчителем. У такій грі можна пояснити основні шкільні правила: як сидіти за партою, як відповідати на уроці, як проситися в туалет, що робити на перерві тощо.

7. ПОЧИНАЙТЕ ЖИТИ ПО НОВОМУ РОЗПОРЯДКУ ДНЯ.

За місяць до школи потрібно плавно підганяти режим дня до нового розпорядку. Старайтеся, аби дитина лягала спати не пізніше дев'ятої години вечора, вставала о 7-8 годині ранку. Дуже важливо сформувати у дитини уявлення про те, що за чим потрібно робити вранці і ввечері. Для цього добре використовувати пробкову або пластмасову дошку на стіні, де можна прикріпити папірці, писати, малювати. Спочатку спробуйте наочно пояснити, що потрібно зробити перед сном: зібрати портфель, приготувати одяг (трусики, майку, шкарпетки), перевірити, чи чиста форма. Всі ці дії краще позначати малюнками: портфель, розкладені речі на стільці. Нехай дитина збирає свої дитячі книжки в портфель, складає одяг на стілець. За допомогою малюнків можна змалювати і ранковий розпорядок: умиваємося, чистимо зуби, одягаємося, снідаємо, одягаємося в шкільну форму, чистимо взуття, виходимо з будинку. Все це допоможе маляті краще зрозуміти, як будується його день.

8. ПОДРУЖІТЬ МАЛЯ З ГОДИННИКОМ.

Необхідний для школи навик - орієнтація в часі. Якщо ваше маля ще не розбирається, котра година, навчіть його цьому. Багатьом діткам легко орієнтуватися по електронному годиннику. Дитина повинна знати, що означає чверть години, півгодини, через годину. Повісьте в дитячій кімнаті великий годинник (будь-який, головне, аби дитина могла визначати по ньому час). Під час читання, гри або їжі можна поставити годинник на стіл і звернути увагу дитини на те, о котрій годині почалася дія і о котрій годині вона закінчилася.

9. БІЛЬШЕ КОМАНДНИХ ІГОР.

У школі є правила, які необхідно виконувати: сидіти за партою, вставати, коли дозволить вчитель, не кричати. Без розуміння цих елементарних законів дитині буде важко в 1-му класі. Аби розвинути у дитини уміння підкорятися і грати по правилах, використовуйте командні ігри. Завдяки ним дитина засвоїть, що є правила, які треба виконувати, і що від цього залежить результат. Ще один важливий урок, який дають маляті командні ігри, - це спокійне ставлення до програшу.

10. ТРЕНУЙТЕ УВАГУ І ПАМ'ЯТЬ, РОЗВИВАЙТЕ МИСЛЕННЯ.

Увага

1. Використовуйте дидактичні ігри з чіткими правилами.

2. Включайте дітей у виконання завдань за попередньо розробленим планом дій: створення будинків із конструктора, малюнки, орнаменти, аплікації, вироби, форми яких ви задаєте словесно або за допомогою схеми.

3. Тренуйте дітей у переказі розповідей, казок за схематичним планом, складеним вами.

4. Пропонуйте дітям: повторювати слова, цифри, речення, сказані вами; незакінчені фрази, які потрібно закінчити; запитання, на які необхідно відповісти.

5. Вчіть порівнювати, аналізувати зразок і результат своєї або чужої роботи, знаходити і виправляти помилки.

6. Частіше пропонуйте дітям, особливо з низьким показником розвитку уваги, вправи: у газеті, старій книзі на одній із сторінок закреслювати усі букви «а», намагаючись не пропускати їх. Завдання поступово можна ускладнити, попросивши дитину закреслити всі букви «а», обвести у кружечок усі букви «к», підкреслити всі букви «о».

Пам’ять

1. Пояснюючи дітям новий матеріал і повторюючи пройдений, поєднуйте словесне пояснення з наочністю або із зображенням тих предметів або явищ, про які йдеться, використовуйте малюнки, таблиці, схеми.

2. Для поліпшення процесу запам’ятовування розвивайте у дітей уміння: аналізувати, виділяти у предметах зв'язки, ознаки, порівнювати предмети та явища між собою, знаходити в них подібності й відмінності; здійснювати узагальнення, поєднувати різні предмети за якимись загальними ознаками; класифікувати предмети та явища на основі узагальнення.

Мислення

Розширюйте кругозір дітей, їхні основні уявлення про природні, соціальні явища, нагромаджуйте в дітей знання і враження, обговорюючи з ними прочитані книжки, аналізуючи поведінку людей.
2. Після читання вголос казок, розповідей, просіть дітей переказати почуте , відповісти на запитання, поставити свої.
3. Розвивайте вміння будувати розповідь за картинкою, планом, темою; допомагайте робити висновки, міркування.
4. Заняття з малювання, ліплення, виготовлення різних виробів повинні не тільки включати копіювання зразка і відпрацювання окремих графічних навичок, а й розвивати вміння планомірно досліджувати предмети, фантазувати, уявляти.
5. Включайте в заняття завдання на порівняння пари предметів або явищ, класифікацію, узагальнення різних предметів за загальними ознаками, знаходження «зайвого слова» або зображення, не пов’язаного загальною ознакою з іншими, складання цілого з частин.

Психологічна підготовка майбутнього першокласника

«Бути готовим до школи – не означає уміти читати, писати і рахувати. Бути готовим до школи – означає бути готовим всьому цьому навчитися», - писав відомий дитячий психолог Л. А. Венгер.

Ні, це не означає, що ви даремно вчили абетку та невтомно рахували яблука, дерева і пташок. Це означає, що такі навички, як не дивно, — не головне у готовності дитини до школи.

В інтелектуальному плані у дитини повинні бути певний рівень пізнавальних інтересів, готовність до змін, бажання вчитися. Необхідне уміння долати труднощі, доводити почату справу до кінця. Важливі для успішного навчання і аналітичні навички: уміння порівнювати, зіставляти, робити висновки і узагальнення.

Першокласнику буде легко вчитися, якщо він допитливий, уважний, посидючий, з цікавістю шукає відповіді на питання, уміє слухатися та виконувати тривалий час не дуже привабливе завдання. Всі ці навички можна напрацьовувати щодня (ігри, ліплення, читання, спілкування), продовжуючи вдосконалювати їх і протягом навчального року. Вашій дитині доведеться постійно перебувати у колективі, тому вміння спілкуватися з однолітками, а також здатність виконувати роль учня допоможуть швидко адаптуватися до школи. Батьки, у яких дитина не відвідувала дитячий садок, мають бути особливо уважними до цієї поради. Адже у такого малюка вміння спілкуватися в дитячому колективі ще не сформоване. Можуть виникати непорозуміння з однокласниками, з'являтися сльози без причини, відчуття незахищеності. Не панікуйте, а тримайте тісний зв’язок з учителем. Разом з ним ви допоможете першокласникові відчути себе комфортно.

Дитина повинна бути досить самостійною: вміти одягатися і роздягатися, перевзуватися, зав'язувати шнурки, справлятися з ґудзиками і блискавками на одязі, уміти користуватися загальним туалетом.

Не зайвим буде перед школою звернутися до педіатра. Навіть якщо дитина повністю здорова, отримайте рекомендації щодо профілактики захворювань, загартовування. Можливо, варто пройти курс вітамінотерапії і курс по зміцненню імунної системи, щоб стресове навантаження, пов'язане з першим класом, було меншим.

НАПЕРЕДОДНІ СВЯТА 1 ВЕРЕСНЯ

Незадовго до 1 вересня познайомте дитину з її вчителем. Відвідайте майбутню класну кімнату, дайте посидіти за партою і все розглянути, прогуляйтеся разом приміщенням школи і шкільним подвір'ям. Постарайтеся заздалегідь познайомити дитину з деякими її однокласниками. Розкажіть про розклад уроків і час, відведений на заняття, перерви, обід. А головне — скажіть, що при виникненні проблем ви завжди допоможете їх вирішити.

У ДЕНЬ СВЯТА 1 ВЕРЕСНЯ

Безпосередньо першого вересня створіть удома атмосферу свята. Поки дитина ще спить, прикрасьте помешкання повітряними кульками; почепіть сімейну газету, присвячену винуватцю урочистої події, підготуйте «Путівку в доросле життя».

Сьогодні — свято, тож не псуйте дитині настрій доріканнями та смиканням: «Не чіпай бант!» або «Витягни руки з кишень!

Звільніть цей день для родини і після школи сходіть, наприклад, у кіно або влаштуйте урочистий обід удома. Проте не переобтяжуйте цей день заходами. Велика кількість нових людей, вражень збуджує нервову систему дитини.

Особливо доречним буде подарунок. Це може бути нова чашка, дитячий журнал або іграшка - діти ще залюбки граються. В будь-якому разі, подарунок підкреслить важливість нового етапу в житті дитини.

ЗАВЖДИ

Складіть разом з першокласником розпорядок дня, стежте за його дотриманням. Після школи дитині потрібно спочатку обідати, відпочивати, гуляти і тільки потім сідати за уроки.

Не проґавте труднощі, що можуть виникнути у дитини на початковому етапі оволодіння учбовими навичками. Важливо: не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми — наприклад, із сусідськими Іванком або Марійкою. Кожна дитина розвивається по-своєму. І якщо палички в прописі ще далекі до ідеалу, то знайдіть одну вдалу — і похваліть за це. Порівнюйте свою дитину сьогодні зі своєю дитиною вчора. Не скупіться на похвалу!

Зі вступом до школи в житті вашої дитини з'явиться людина не менш авторитетна, ніж ви. Це її шкільний учитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога. Створюйте позитивний образ школи, не дозволяйте собі фраз типу «у школі з тобою ніхто панькатися не буде». Адже зі школою будуть пов'язані найближчі 12 років життя вашої дитини!

Навчання — це нелегка і відповідальна праця. Але вступ до школи не повинен позбавляти життя дитини різноманітності, радості, ігор. У першокласника повинно залишатися достатньо часу для відпочинку. В першій половині навчального року не завантажуйте дитину різноманітними секціями, гуртками, нехай вона звикне до нового життя.

ПЕРШОКЛАСНИКИ І ПЕРШОКЛАСНИЦІ

Хлопчики і дівчатка по-різному відчувають, по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне — по-різному осмислюють все, з чим стикаються. Отже, і сприйняття школи у них різне.

Дівчатка більш товариські, контактні. Вони, як правило, краще підготовлені до школи (дівчатка і говорити починають раніше), тому їх успішність у початкових класах часто вища.

Як не дивно, але важче адаптуються до нових умов хлопчики. До кінця першого навчального року вони у 6 разів більше втомлені, ніж дівчатка. Тому й потребують особливої підтримки.

Дівчаток треба поступово учити діяти самостійно, підштовхувати до пошуку власних рішень незнайомих, нетипових завдань. І не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків акуратності й ретельності у виконанні вашого завдання.

Ніколи не порівнюйте хлопчиків і дівчаток, не ставте одних у приклад іншим: вони різні навіть за біологічним віком — дівчатка зазвичай старші за ровесників-хлопчиків.

Поради батькам випускників

Для кожного з Вас та Вашого сина, чи доньки цей рік дуже важливий - потрібно остаточно визначитися з планами на майбутнє та зробити відповідальні кроки у напрямку їх здійснення. Зовнішнє тестування, випускні, а потім вступні екзамени - серйозне випробування для знань кожної молодої людини, та для її здоров′я. Важливо підготуватися самим до хвилюючих ситуації та знати, як допомогти своїй дитині. Сподіваємось, що наведені нижче рекомендації стануть Вам в нагоді.

З’ясуйте, що саме вас тривожить і зачіпайте за живе. Проблема, витягнута з підсвідомості, - уже наполовину вирішена. Розкажіть про те, що вас турбує, близькій людині. Це особливий психологічний прийом: проаналізувавши свою проблему вголос, ви доберетеся до кореня своїх проблем і набагато скоріше знайдете вихід із ситуації.

Не видавайте себе за бідну ягничку. Перше, коли захочеться розвинути з дріб’язкової проблеми маленьку трагедію, слід знайти людину, якій би жилося набагато гірше, і допомогти їй.

Сплануйте свій день. Учені помітили. що для людини, стан якої наближається до стресового, час прискорює свій біг. Тому вона відчуває непомірну завантаженість і нестачу часу. Упоратися з перевантаженнями елементарно: розпишіть свої дії, розподіливши за ступенем важливості, і виконуйте свій план - допомагайте своїй дитині також чітко планувати роботу з підготовки до тестування, екзаменів.

Не згущуйте хмари. Люди схильні до стресових реакцій, будь-яку проблему роздувають до масштабів всесвітньої катастрофи. Насправді жахливі обставини в нашому житті трапляються нечасто. Тому викиньте з голови надумані проблеми, а також ті, які ви не в змозі вирішити - Ваша допомога випускнику в такому позитивному аналізі ситуації тестування, здачі екзаменів буде актуальною.

Навчіться керувати своїми емоціями. Наш мозок викидає гормони стресу на будь-які подразники, що загрожують нашому спокою. при цьому йому зовсім байдуже, реальні вони чи вигадані. Вирватися зі стресового кола допоможе найпростіша йогівська вправа. Заплющте очі й подумки перенесіться на берег моря, лісову галявину тощо. Підніміть руки вгору і розведіть у сторони, уявляючи, як у них входить енергія. Складіть їх одна на іншу в ділянці пупка (ліва знизу). Цього цілком достатньо, щоб повноцінно відпочити, збагатити мозок киснем і заспокоїтись.

Не забувайте хвалити себе і свою дитину щоразу, коли вам удається впоратися із хвилюванням. Наприклад, купіть собі що-небудь у подарунок. Причому робити це потрібно не тільки заради себе, скільки заради свого мозку. Ваша сіра речовина теж має потребу в подяці за відмінно виконану роботу.

Усміхайтеся, навіть якщо вам не сильно хочеться. Сміх позитивно впливає на імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові. У відповідь на вашу усмішку організм продукуватиме бажані гормони радості.

Робіть самі та пропонуйте дитині фізичні вправи не менше 30 хвилин на день. Замість того, щоб відлежуватись у ліжку, бігайте. За твердженням лікарів, най антистресовіші види спорту – біг і спортивне ходіння.

Вживайте вітамін Е. Він підвищує імунітет і стійкість до стресу. Він міститься в картоплі, сої, кукурудзі, моркві, ожині і волоських горіхах.

Поради батькам при підготовці випускників до ЗНО

Не тривожтесь про кількість балів, яку Ваша дитина отримає під час ЗНО. Поясніть їй, що кількість балів не є показником її можливостей.
Не підвищуйте тривожність дитини напередодні ЗНО, бо це негативно позначиться на результатах тестування.
Забезпечте вдома зручне місце для занять і слідкуйте, щоб дитині ніхто не зважав.
Допоможіть дитині розподілити теми підготовки по днях.
Ознайомтеся з методикою підготовки до тестування. З програмою "Абітурієнт " Ваші діти можуть потренуватись у виконанні аналогічних до ЗНО тестових завдань. Адже тестування відрізняється від звичайних для неї письмових та усних іспитів.
Під час таких тренувань привчайте дитину орієнтуватися в часі та вміти його розподіляти.
Підбадьорюйте дитину, підвищуйте її упевненість в собі.
Контролюйте режим підготовки до ЗНО, не допускайте перевантажень.
Зверніть увагу на харчування дитини. Такі продукти, як риба, сир, горіхи, курага тощо стимулюють роботу головного мозку.
Напередодні ЗНО забезпечте дитині повноцінний відпочинок. Вона має відпочити і добре виспатися.

Не критикуйте дитину за незадовiльнi результати оцінювання.

Пам'ятка батькам першокласників

1. Підтримайте в дитині його прагнення стати школярем. Ваша щира зацікавленість в його шкільних справах і турботах, серйозне відношення до його перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість його нового положення і діяльності.

2. Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими він зустрівся в школі. Поясніть їх необхідність і доцільність.

3. Ваш малюк прийшов у школу, щоб вчитися. Коли людина вчиться, у нього може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку.

4. Складіть разом з першокласником розпорядок дня, стежте за його дотриманням.

5. Не пропускайте труднощів, які можуть виникнути у дитини на початковому етапі навчання в школі. Якщо у першокласника, наприклад, є логопедичні проблеми, постарайтеся впоратися з ними на першому році навчання.

6. Підтримайте першокласника в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов'язково знайдіть, за що можна було б його похвалити. Пам'ятайте, що похвала та емоційна підтримка ("Молодець!", "Ти так добре впорався!") здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення.

7. Якщо вас щось турбує в поведінці дитини, його учбових справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.

8. Зі вступом до школи в житті вашого малюка з'явилася людина авторитетніша, ніж ви. Це вчитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога.

9. Навчання - це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи істотно міняє життя дитини, але не повинно позбавляти її різноманіття, радості, гри. У першокласника повинно залишатися досить часу для ігрових занять.

Коли ти думав, що я не дивлюсь...

КОЛИ ТИ ДУМАВ, ЩО Я НЕ ДИВЛЮСЬ….

Коли ти думав, що я не дивлюся, я побачив, що ти повісив мій перший малюнок І Я ЗАХОТІВ НАМАЛЮВАТИ ЩЕ ОДИН.

Коли ти думав, що я не дивлюся, я побачив, що ти годуєш бездомного котика І Я ПОДУМАВ, ЩО ДОБРЕ ПІКЛУВАТИСЯ ПРО ТВАРИН.

Коли ти думав, що я не дивлюся, я побачив, що ти печеш мій улюблений пиріг І Я ЗРОЗУМІВ, ЩО НАВІТЬ БУДЕННЕ МОЖЕ БУТИ ОСОБЛИВИМ.

Коли ти думав, що я не дивлюся, я чув, як ти молився І Я ПОВІРИВ В ІСНУВАННЯ ГОСПОДА І СИЛУ МОЛИТВИ.

Коли ти думав, що я не дивлюся, я відчув, як ти поцілував мене перед сном І Я ВІДЧУВ СЕБЕ ПОТРІБНИМ І КОХАНИМ.

Коли ти думав, що я не дивлюся, я побачив, як сльози капали з твоїх очей І Я ЗРОЗУМІВ, ЩО ІНОДІ БУВАЄ БОЛЯЧЕ І ЦЕ НОРМАЛЬНО – ПЛАКАТИ.

Коли ти думав, що я не дивлюся, я побачив, що тебе турбує моє життя І Я ЗАХОТІВ СТАТИ ТИМ, КИМ МАЮ СТАТИ.

Коли ти думав, що я не дивлюся, я дивився … ТА ЗАХОТІВ ПОДЯКУВАТИ ТОБІ ЗА ВСЕ ТЕ, ЩО ТИ РОБИВ, КОЛИ ДУМАВ, ЩО Я НЕ ДИВЛЮСЯ!!!

Виховання дітей юнацького віку

Кожній матері й кожному батькові хочеться, щоб їхня дитина була слухняною, фізично розвиненою, розумною і талановитою. Більшість батьків час від часу опановують сумніви, чи правильно вони поводяться з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі мають труднощі у вихованні, інколи не впевнені, чи правильно впливають на своїх синів і доньок. Однією з проблем, яка найбільше непокоїть батьків, є відповідь на запитання: «Що треба зробити, аби дитина поводилася добре?». Насамперед подавати дітям приклад хорошої поведінки. Поведінка батьків повинна стати прикладом для наслідування. Дорослим слід змінювати оточення, а не дитину.

Ось декілька порад, які можуть бути корисними батькам невпевненої дитини:

Установлюйте стільки обмежень, скільки дитина здатна виконати. Як надмірна вимогливість, так і надмірне потурання роблять її невпевненою у собі. Почуття провини, надмірна тривожність, невпевненість заважають їй виявляти самостійність та ініціативу.
Не бійтеся перехвалити дитину. Нехай вона вважатиме себе кращою, ніж є. Тоді вона й діятиме відповідно до «завищеної самооцінки», тобто краще, а не гірше. Крім того, прагнення вдосконалювавсь у неї не зникне, хоча б тому, що еталоном умінь для юнацького віку є не діти, а дорослі.
Не ставте за приклад інших дітей. Перше, що вона візьме до уваги з такого порівняння, — це те, що ви любите їх, а не її. А якщо виникають ревнощі, то навчитися будь-чого неможливо.
Не поспішайте приписувати дитині такі риси, як упертість, егоїзм, лінощі. По-перше, ваші слова програмуватимуть свідомість дитини. По-друге, те, що вам здається примхами або впертістю, може виявитись лише своєрідністю юного, мислення.

Дуже часто конфлікти з дитиною виникають тоді, коли вона не чує батьківських прохань чи вказівок. Це може, бути спричинене проблемою стосунків у родині, Наприклад, коли спілкування зводиться до вимог і вказівок, тоді дитина протестує проти цього і виявляє впертість. Чи, навпаки, коли батьки потурають дитині, не привчають її до того, що в неї є якісь обов’язки.

Водночас важлива і форма, в якій вони просять підлітка щось зробити. При цьому варто враховувати таке:

Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого не бажаєте.
Наприклад: «Я хочу, щоб ти добре вчилась», а не: «Я не хочу, щоб ти отримувала двійки». «Я хочу, щоб ти була здорова», а не: «Я не хочу, щоб ти застудилась».
Не поєднуйте декількох прохань чи вказівок. Наприклад, замість «приготуй вечерю» скажіть: «Почисти картоплю, помий овочі тощо».
Точно кажіть дитині, що потрібно зробити. Наприклад, замість «будь відмінником» скажіть: «Уважно слухай викладача», «Виконуй домашні завдання» тощо.
Звертайтесь до дитини спокійно. Підлітки повинні навчитися реагувати на розважливий тон голосу, а не на крик чи благання.
Спілкуйтеся з дитиною, поважаючи її думку. У розмові використовуйте такі слова, як будь ласка, прошу, дякую.
Ваші прохання і вказівки повинні бути чіткими та зрозумілими.
Використовуйте команди і накази тільки тоді, коли вони потрібні. Наприклад, в екстреній ситуації, коли хтось поранився, і необхідно терміново надати йому допомогу.
Дозволяйте та допомагайте підліткам робити власний вибір у різних життєвих ситуаціях. Нехай вони самі вирішують, наприклад, що вдягати і що їсти. Це попередить прояви образи й покори. Дитина не дорікатиме, що ви її постійно контролюєте і вирішуєте за неї.
Пояснюйте, чому просите чи вимагаєте. Пояснення краще додавати до прохання чи вказівок. Не варто їх давати між проханням і його виконанням, оскільки діти можуть намагатися залучити вас до дискусії, щоб не робити того, що ви просите.
Не забувайте похвалити і подякувати дитині за те, що вона робить.
Висувайте реальні вимоги. Враховуйте вік і ситуацію дитини, в якій вона перебуває, не вимагайте неможливого.
Не надавайте надто великого значення заохоченням і покаранням. У процесі дорослішання дитини покарання та заохочення стають усе менш результативними. Покарання не мають ображати підлітка, а навпаки — повинні допомагати йому позбутися почуття провини. Переживши покарання, дитина може подумати, що вона позбулася тягаря провини і знову стала хорошою.
Обов’язково вказуйте на причину, яка впливає на ваші рішення. Прагніть до компромісу.
Прислуховуйтесь до того, що говорить ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває.
І головне — пам’ятайте, що любов є найважливішою потребою всіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки.
ПОРАДИ БАТЬКАМ, ДІТИ ЯКИХ СТОЯТЬ НА ПОРОЗІ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ
Юнацький вік — по-своєму прекрасний і важкий, тому намагайтеся бути більш уважними й чуйними у спілкуванні зі своїми дітьми.

У цей період юнаки та дівчата переживають чергову кризу розвитку, тому серйозно ставтесь до їхніх почуттів і переживань, адже вони не надумані, а справжні.

Думка друзів для них важливіша за думку батьків, тому спробуйте бути для дітей не просто татом чи мамою, але ще й другом.

Це вік, коли діти особливо прискіпливі до своєї зовнішності, тому навчіться робити їм компліменти. Незважаючи на незавершеність процесу формування особистості, підлітки вже вважають себе повноправними дорослими людьми. Тому ставтеся до них, як до дорослих, цікавтесь їхньою думкою, радьтеся з ними, при кожній нагоді підкреслюйте їхню значущість.

Юнаки не терплять авторитарного стилю керівництва. Будьте демократичними у своїй сім’ї. Діти особливо інтенсивно беруть участь у суспільному житті. Вони виконують безліч соціальних ролей, на першому місці у них дружба і кохання, тому інтелектуальна активність знижується. Поставтеся до цього з розумінням.

Юнацький вік зазвичай супроводжується бурхливим почуттям закоханості, а точніше почуттям невзаємності, нерозділеного кохання або навпаки, надто близькими стосунками, частими змінами об’єкта закоханості. Наслідок: переживання зради, ревнощі, образи, болісне розривання стосунків, депресії. Усі ці життєві перипетії не повинні проходити без батьківської уваги. Але не будьте надто нав’язливими, якщо зараз вам не хочуть про це розповідати, можливо, варто почекати, поки все налагодиться. Навіть якщо вам докладно не відома причина синових чи доньчиних сліз, усе одно скажіть, що ви підтримуєте, хочете допомогти. Більшість батьків не вміють чи не хочуть розмовляти на інтимні теми зі своїми дітьми. Можливо тому, що починати про це говорити з юнаками та юнками трохи запізно. Перша бесіда на таку тему мала відбутися ще в дошкільному віці, саме тоді, коли ваш малюк запитав: «А звідки беруться діти?». Звичайно, слід відповідати у зрозумілій формі, враховуючи особливості віку. А потім, з часом, плавно доповнювати й уточнювати вже підняте питання. Отож, з юними особистостями ви вже зможете легко говорити про сімейні цінності, подружню вірність, засоби контрацепції, венеричні захворювання, обговорити всі «за» і «проти» дошлюбних статевих стосунків. Крім того, цей період характеризується багатьма негативними чинниками. Найгірше, коли юна людина, не впоравшись зі своїми почуттями, неприємностями, не може знайти підтримки в оточення і накладає на себе руки. Інший, теж дуже складний випадок, — небажана вагітність ще не готової стати матір’ю дівчини, коли аборт є одним із не найкращих виходів із ситуації. Поширеним наслідком конфлікту з батьками є втечі з дому. У поодиноких випадках — назавжди. А що чекає молодих людей на вулиці, де свої жорсткі закони, яких треба дотримуватися, щоб жити? Там усе дозволено і за все треба платити: алкоголь, наркотики, крадіжки, бійки, проституція. Тому ви як найближчі для дитини люди мусите бути завжди готові попередити, запобігти й допомогти!

У цьому періоді діти роблять важливий крок назустріч майбутньому. Від того, в якому напрямку він буде зроблений, багато в чому залежить їхня доля. Ідеться про вибір професій. Не просто — куди піти вчитися, а ким бути в житті: зупинитися на досягнутому чи продовжити навчання у виші, працювати за вузькою спеціалізацією чи розширити сферу діяльності. Тут ваше завдання — не нав’язувати свої думки, а проговорити кілька варіантів і підтримати рішення, яке оберуть діти.

Щоб зменшити негативні переживання і болісний процес дорослішання, варто залучати підлітків до:

громадської праці (прищеплювати їм бажання бути корисними для інших);
творчості (мистецтво, література, спорт мають також і психотерапевтичний ефект);
волонтерської діяльності;
участі в молодіжних організаціях.

І пам’ятайте: поганих дітей не буває! Можуть бути невдалі обставини, погані рішення, погані вчинки, погані слова, але діти поганими не бувають! Вони так само ваші, як і 16 — 18 років тому, і люблять вас так само, як і тоді, просто виражають це по-іншому.

Основний психологічний здобуток юності — відкриття для себе власного внутрішнього світу.

Процес відкриття власного «Я» складний і внутрішньо суперечливий. Несподівано виявляється, що «внутрішнє Я» не збігається із «зовнішньою» поведінкою внаслідок чого актуальною стає проблема самоконтролю. Невизначеність, недостатня диференційованість, розмитість «Я» в цьому віці зумовлюють почуття стурбованості та внутрішньої порожнечі, яку слід чимось наповнити, що породжує посилення потреби у спілкуванні та одночасне зростання його вибірковості, посилення потреби у відокремлені від інших.

У цей час триває процес переорієнтації спілкування з дорослих на ровесників.

Одна з центральних проблем підліткового віку — перебудова стосунків з дорослими та зміна значущих осіб — зберігає своє значення і в період ранньої юності,

Старшокласники прагнуть звільнитися від контролю та опіки з боку батьків і вчителів, а також від встановлених ними норм і порядків. У цьому процесі прийнято розрізняти домагання самостійності у сфері поведінки (потреба і право самостійно вирішувати особисті проблеми), емоційної самостійності (потреба і право мати власні самостійно обрані уподобання) та нормативної самостійності (потреба і право на власні норми і цінності) (І. Кон).

Першою, і порівняно легко, досягається незалежність поведінки, зрозуміло, в певних рамках, передусім у сфері дозвілля. Юнаки та дівчата все більше проводять його поза домівкою і школою, віддаючи перевагу одноліткам як партнерам у спільному дозвіллі.

Емоційна незалежність досягається з більшими труднощами. Якщо підлітковий період породжує проблеми, пов’язані з дисципліною, то рання юність дає найбільше емоційних конфліктів, особливо у взаєминах з батьками.

Відчуття самотності, переживання власної непотрібності, зумовлені віковими суперечностями, становлення особистості, викликають у молодих людей нестримне прагнення до об’єднання і спілкування з однолітками, у товаристві яких вони сподіваються знайти такі гостро необхідні емоційну теплоту, розуміння, визнання власної значущості.

Стрімко зростає число груп і компаній, до яких входить старшокласник, зокрема число референтних груп, тобто тих, на які він орієнтується, з якими співвідносить свої самооцінки і ціннісні орієнтації. Збільшується час на спілкування з ровесниками (до 3—4 годин в будні, 7—9 годин у вихідні та святкові дні).

Потреба самовиразитись, розкрити свої переживання домінує над інтересом до почуттів та переживань іншого, що зумовлює егоцентричність юнацького спілкування, є причиною напруженості взаємин та невдоволення ними.

Посилюється потреба в індивідуальній інтимній дружбі, розширюється сфера дружніх стосунків, розвивається потреба в коханні, з’являється серйозні захоплення. Юнацькі мрії про кохання відображають насамперед потребу в емоційному теплі, душевній близькості, розумінні.

Вирішення конфліктів

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ З ВИКОРИСТАННЯ

ЕФЕКТИВНИХ СТРАТЕГІЙ ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТІВ

1. «Виграти – виграти».

У чому полягають мої справжні потреби? Чого прагне протилежна сторона? Чи хочу я благополучного виходу для нас обох?

2. Творчий підхід.

Які нові можливості розкриваються цією ситуацію? Замість того щоб думати, «як це могло б бути», чи бачу я нові можливості в тому «що є»?

3. Емпатія.

Як би я почувався на місці протилежної сторони? Що намагається сказати протилежна сторона? Чи вислухав я думку іншої сторони як слід? Чи знає протилежна сторона, що я її чую?

4. Оптимальне самоствердження.

Що я намагаюсь змінити? Як я можу сказати про це без обвинувачень? Чи відповідають мої слова моїм почуттям, а не моїм думкам про те, хто правий, а хто винний? Чи дотримуюсь я формули «Будь м’яким із людьми і жорстким з проблемою»?

5. Спільна влада.

Чи не зловживаю я своєю владою? Чи не зловживає своєю владою протилежна сторона? Чи не можемо ми співпрацювати замість того, щоб сперечатися?

6. Управління емоціями.

Що я відчуваю? Чи покладаю я на когось провину за свої почуття? Що я хочу змінити? Чи позбавився я бажання покарати протилежну сторону? Що я можу зробити для того, щоб краще володіти своїми почуттями?

7. Готовність вирішити конфлікт.

Чи дійсно я хочу вирішити конфлікт? Чим викликана моя образа: минулим неприємним інцидентом, потребою, яку я ніяк не можу задовольнити, моєю упередженістю, у якій я ніяк не можу зізнатись собі.

8. Картографія конфлікту.

У чому полягає питання, проблема конфлікту? Хто його головні учасники? Визначте потреби кожного учасника конфлікту (тобто порушення яких інтересів призвело до виникнення конфлікту). Що слід зробити, щоб знайти розумний вихід із складної ситуації?

9. Розробка альтернатив.

Які варіанти розвитку конфлікту можна передбачити? Визначте найбільш прийнятий для всіх сторін.

10. Переговори.

Чого я хочу добитись? Сформуйте чітке уявлення про загальний результат, тоді Ви зможете визначити свою подальшу поведінку. Як можна добитись справедливого результату, прийнятного для всіх? Чи не ігнорую я пропозиції іншої сторони? Чи не наполягаю лише на своїх доводах? Які питання я згоден включити в спільну згоду?

11. Посередництво.

Чи можемо ми самостійно вирішити проблему? Можливо, нам потрібен посередник? Хто може стати посередником у вирішенні конфлікту? Чи підходить мені роль посередника у вирішенні конфлікту? Як я маю діяти, щоб не образити жодну з конфліктуючих сторін?

12. Розширення кругозору.

Чи бачу я всю картину конфлікту, а не лише власну позицію в ньому? До чого може у майбутньому призвести заглиблення конфліктної ситуації?

10 кроків, які псують дитину

ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ ІЗ КНИГИ АНТОНІО МАЦЦІ

«10 КРОКІВ, ЯКІ ПСУЮТЬ ДИТИНУ»

ЯКЩО БАЖАЄТЕ ДИТИНІ ЗЛА, ПОВТОРЮЙТЕ ТИСЯЧУ РАЗІВ НА ДЕНЬ

«Ти ніколи не повинен перейматися серйозними проблемами»
«Залиши перший хід для інших. Сам приготуйся їх обманути»
«Завжди пам’ятай, що зусилля смердить потом і синіми спецівками»
«Завжди відкладай на післязавтра те, що ти мав би зробити сьогодні»
«Ніколи ні в чому не пропонуй добровільно своєї допомоги»
«Понаднормовий час годиться лише у фіналі спортивних чемпіонатів…серії А»
«Вправляння – це річ добра для інших»

8, 9, 10. останніх три правила вимагають надмірних психофізичних зусиль, а тому ми полишаємо їх на індивідуальні хитрощі.

ЗОЛОТІ ПРАВИЛА, ЩОБ ВИХОВАТИ ЗЛОЧИНЦЯ

Давати дитині змалку все, що вона забажає. Так вона виросте із переконанням, що світ перед нею заборгував все те, що їй потрібно для життя.
Втішатися, коли дитина повторює завчені «погані слова». Так вона впевниться, що дуже дотепна і збільшить дозу.
Не давати їй жодного духовного і релігійного виховання, принаймні допоки не стане дорослою, а отже, не зможе вибирати і вирішувати сама. За такою ж логікою, не потрібно було б навчати її української: коли вона виросте, то захоче розмовляти мовою банту.
Хвалити її в присутності друзів і знайомих. Так вона буде переконана, що є найрозумнішою серед своїх однолітків.
Уникати вживання слова «погано»: воно може викликати в дитини «комплекс провини». Так, коли у старшому віці її будуть справедливо карати за провини, вона думатиме, що суспільство налаштоване проти неї, і що воно її переслідує.
Збирати все те, що вона залишає в безпорядку: взуття, книжки, одяг. Усе робити замість неї, щоб привчити її скидати на інших всі свої тягарі.
Дозволяти їй читати, дивитися, думати все, що забажає. Давати їй позолочені чаші, не переймаючись тим, який в них напій.
Часто сваритися в її присутності. Вона буде робити те саме у своїй майбутній сім’ї.
Давати їй стільки грошей, скільки забажає.
Задовольняти завжди кожну її примху їжі, напоїв, розваг…
Завжди її захищати перед вчителями, сусідами, правоохоронцями, кажучи, що всі до неї упереджено ставляться.
Коли ж у старшому віці ваша дитина буде поводитись насправді погано, ви захищатиметесь, кажучи: «Та що з неї візьмеш!».

БЕЗПРОГРАШНИЙ ДОВІДНИК, ЯК СПОНУКАТИ ДИТИНУ ДО ЗЛА

Дати зрозуміти дитині у максимально переконливий спосіб, що вона народилась не в той момент і ти сподівалась, що вона буде іншою статі.
«Золотко, слава богу, що це ти! Якби це був твій батько (чи твоя матір), я б вже втекла з дому».
« Це з твоєї вини не могла насолоджуватися життям»
«Чого б ти хотів: трохи м’яска, морозиво, котлетку, чіпси чи ?..»
«Якщо тобі щось не подобається…ти знаєш, де двері!»
«Ввімкни телевізор і не мороч мені голову! Я маю купу роботи!»
«Вчителька не знає, хто я така!»
«У житті буває три нещастя: бути негарним, бідним і невдахою!»
«Ти мій, зрозумів? Тому ти запишешся на танці!»

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ НЕСПРАВЖНІХ БАТЬКІВ

Чеснота перебуває посередині і просувається завжди малими кроками. Тому дуже легко зайти в яму.
Найкраще є ворогом доброго. Уже добре робити добро є набагато важче, аніж добре робити зло.
Добро не створює галасу, пам’ятай про відому рослину, що падає, і траву, що росте.
Людина створена для суботи. Якщо б їх було сім на тиждень, життя було б значно легшим.
Краще яйце сьогодні, ніж курка завтра. Точніше післязавтра (зважаючи на теперішні часи).
Будьте уважні з червивим яблуком, досить половини, щоб зачервивити всі інші.
Залиш свої мрії для бабусиних казочок. Треба бути реалістичними і стояти ногами на землі.
Ще ніхто не вмер від однієї цигарки «з травичкою», від літра пива, від двох уколів наркотиків і від переїзду на червоне світло.
Краще прожити 100 днів як вівця, аніж один як лев.
Служити двом господарям не відповідає євангелію. Але, так собі подумати, що тут поганого, якщо засвітити одну свічку архангелу Гавриїлу, а іншу – чортові?

ГАСЛА НЕПРАВИЛЬНОЇ РОДИНИ

Кричи, кричи, це корисно для горла…
Ви мені завжди псуєте вечерю своєю хандрою!
Завтра ми йдемо в Мак-Дональдс!
Непослідовність завжди була твоєю сильною стороною, тату!
Товстунчиком будеш ти! А я хочу жити, а не існувати, як робив ти!
Ти більше переймаєшся моїми викривленими зубами, ніж моєю самотністю!
Чому ви завжди говорите про перукарів, естетів, спортивні зали і відпустки?
Закохатися – це рай, любити – це чистилище!
Краще 100 примх, ніж одна гра!
Діти це боги з дуже вимогливим культом!
Є один фокусник, який завжди має рацію!

ЩО РОБИТЬ МУДРА МАМА

Бореться зі шкідливими звичками.
У неділю читає книжку.
Не витрачає багато грошей на подорожі і відпустки.
Не марнує часу на дискотеки.
Не дивиться довго телевізор, а говорить.
Не занурюється з головою в роботу.
Не перебільшує з косметикою.
Менше користується машиною, а більше велосипедом.
Вчиться розмірковувати.
Викриває несправедливості.
Утримується від алкоголю.
Не довіряє віртуальній реальності.
Не чинить проти волі інших.
Цінує чесність.
Не залишає хліб засихати і не викидає його у відходи.
Не сидить на дієті, а постить.
Завжди бере участь у виборах.
Не ухиляється від сплати податків.

ГЕТЬ ТЕЛЕВІЗОРА – ГОСПОДАРЯ

Перемістіть телевізор у менш домінантну позицію: якщо він буде менш доступним, то стане менш привабливим.
Сховайте пульт.
Заберіть телевізор із кімнати дітей.
Не вмикайте телевізор під час їди.
Встановіть чіткі обмеження на перегляд телевізійних передач, але через позитивні вислови. Замість того, щоб казати: «Не можна дивитись телевізор!», спробуйте сказати: «Вимкнімо його, тоді ми зможемо!..»
Уникайте використання телевізора у ролі няньки. Залучайте дітей до домашніх справ.
Проголосіть визначені дні тижня «Вільними від телевізора», тобто: ніхто не дивиться телевізор!
Не переживайте, якщо ваша дитина каже, що їй нудно.
Не дозволяйте, щоб телевізор зайняв місце, важливіше від розмов, ігор, читання книжок.
Якщо вдома ви їх маєте три, віддайте один в будинок для літніх людей.

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ ПРАВДИВИХ БАТЬКІВ

Вони вірять, що краще давати, ніж брати.
Вони залишають місце за столом.
Вони знають, що діти не є їхньою власністю.
Вони відкривають стежки і проходять ними перші.
Вони пробачають лише сімдесят разів по сім.
Вони пропонують правила, але терпляче допомагають за ними жити.
Вони знають, що тиша творить героїв, а шум породжує маріонеток.
Вони знають, що щоденність є місцем для чудес.
Вони бачать бога в очах тих, які їх оточують.
Вони перетворюють життя на вихід з неволі.

СІМ ПЛЮС ТРИ ЗОЛОТИХ ПРАВИЛА, ЩОБ ДОБРЕ ЗРОСТАТИ

Діти, безсумнівно, мають всього забагато. Споживацтво призводить до зникнення бажань і відчиняє двері для нудьги.
Має значення інтенсивність, а не кількість проведеного з дітьми часу. Перші двадцять хвилин після повернення додому з роботи є найважливішими. Їх потрібно присвятити розмові і ніжностям. І звичайно не на те, щоби питати про завдання і результати.
Найбільш виховними іграми є ті, які перейшли через фантазію матері і руки батька: досить двох кусків дерева. Але батьки, на жаль, більше не вміють вигадувати.
Від трьох до п’яти років добре почати залучати дітей до незначних домашніх робіт разом з батьками. Їм корисно навчитися прасувати маленькою праскою чи пришивати ґудзик.
Спорт: насамперед ваша дитина має цього хотіти. Краще практикувати його в групі, даючи їй зрозуміти, що спортивний запал означає виділятися зусиллями, а не ставати чемпіонами. Найкраще проводити дві чи три години на тиждень у спортивному залі. Мало змагання, багато користі фізичної.
Слід заохочувати артистичну культуру, привчаючи дітей до прекрасного. Театр, музика, образотворче мистецтво дарують бажання ставати кращими. Витрачені на культуру гроші – це ті, які мають найбільший ефект.
Поставте скарбничку на сервант у кухні. Час від часу кладіть туди трохи грошей на допомогу дітям – сиротам.
Навчайте дітей уже з перших років життя мови у якомого приємніший і якомога менш шкільний спосіб. Вона їм прислужиться, щоб рухатися і відкривати якнайшвидше решту світу.
Використайте тижневу відпустку, щоб пережити разом сильну, вражаючу, захопливу, ризиковану, бідну пригоду.
Остання порада: більшість жінок, що працюють наприкінці дня думають уже про дітей, про покупки, про домашні справи із них небагато користі. Чому б не відпускати їх на пів години раніше? Діти, повертаючись зі школи, зустрічали б їх вдома менш нервовими і більш відкритими. Радше у цьому, ніж у курсах, діти мають потребу.

ЯК ДАТИ ДИТИНІ ВІДЧУТИ, ЩО ВИ ЗАВЖДИ З НЕЮ

Дізнайтесь як їй, коли вона сама.
Поставте їй умову «Роби сам» і навчіть здобувати потроху повну незалежність.
Дайте їй знати, що навіть коли вона сама, ви «з нею». Допоможіть їй зрозуміти, що вона сама собі може дати раду, що ви у всякому разі є на два кроки позаду і готові втрутитися.
Не переживайте, якщо часом їй буває нудно: ви через це не мусите планувати її дні, спонукаючи до різної діяльності, яка може стати обтяжливою.
Переживайте ж тоді, коли маючи друзів і можливості перемогти нудьгу, вона їй піддається.
Будьте пильні, якщо вона надає перевагу відеоіграм і відкидає всяке спілкування з друзями.
«Я не почуваю себе покинутим, мене лише залишили в спокої». Ось що мають відчувати наші дітлахи під час перебування на самоті.

ЛИСТ ТОНІНО, МУДРОГО СИНА, НА СВЯТО БАТЬКА

Не розбещуй мене. Я дуже добре знаю, що мені не треба мати все те, що прошу. Я лише хочу тебе випробувати і спонукати бути батьком.
Не будь непослідовним: це мене збиває з пантелику і дозволяє завжди, коли тільки можу, виходити сухим з води. Найголовніше перестань бути татком, другом, мамусиним синочком… Хочу, щоб ти навчився бути мені батьком.
Не давай обіцянок: ти можеш бути не в стані їх виконати. Це призведе до зменшення моєї довіри до тебе. Задовольняйся тим, щоб робити серйозні пропозиції.
Не виправляй мене у присутності інших. Я сприйму це набагато краще, якщо ти поговориш зі мною спокійно віч-на-віч. Без моєї сестри. Тільки ти!
Не бурчи безперестанку: якщо ти це робитимеш, я змушений буду захищатися прикидаючись глухим. Світлофори не винні, якщо є черга!
Не звертай надто багато уваги на мої маленькі недуги. Я зможу навчитися насолоджуватись поганим здоров’ям, якщо це зможе виправити твою неуважність.
Не переймайся тим, що мало часу проводимо разом. Важливо, як ми його проводимо. Однак якби ти повертався деколи додому трохи раніше, ти б мене зробив щасливим.
Не дозволяй, щоб мої страхи викликали у тебе неспокій, бо ти станеш ще більш наляканим. Будь для мене прикладом мужності. Дай мені зрозуміти, що мужність – це чеснота.
Не забувай, що я не можу добре рости без великого розуміння і великого заохочення… Але ж я не мушу тобі про це говорити, правда?
Пам’ятай, я вчуся більше із прикладів, ніж із зауважень.

Батькам

Як виховувати у дітей самостійність у виконанні домашніх завдань

Профілактика шкідливих звичок

Хлопчик і дівчинка - чому вони різні?

Тілесні покарання - хибний спосіб виховання

Статеве виховання

Рекомендації батькам гіперактивних дітей

Про "погану" поведінку дітей

Поради батькам п'ятикласників

Поради батькам майбутніх першокласників

Поради батькам випускників

Пам'ятка батькам першокласників

Коли ти думав, що я не дивлюсь...

Виховання дітей юнацького віку

Вирішення конфліктів

10 кроків, які псують дитину